Глава перша (Дорм)

Дорм спробував вдихнути на повні груди, але щось пішло не за планом. Спочатку він захрипів, потім відчув у роті солонуватий присмак, а тоді закашлявся.

Хлопець розплющив очі та сплюнув усю ту гидоту, яка йому заважала вдихнути на повні груди. То була кров. Його кров.

Дорм відкашлявся, спробував витерти рот рукою, але в нього не вийшло. Зап’ястя сковували холодні металеві кайдани. До його ще не прийшовшого до тями мозку дійшло: він скований і замкнений у в'язниці. Він прийняв це місце за в'язницю, бо тут було темно і майже нічого не видно, зате все чудово відчувалося. Він відчував холод вологих від сирості стін, відчував крижану підлогу, відчував дуже чітко і всім тілом, бо на ньому не було ніякого одягу.

Дорм спробував стати на ноги, але різкий біль у правій щиколотці змусив його завмерти. Він спробував крикнути, але вибита та розпухла щелепа теж була проти цього. Він почав тремтіти.

Дорм знову вибухнув хрипким кашлем і виплюнув перед собою ще порцію крові. Зараз його не хвилювало, хто його закував у кайдани у в'язниці, його тим більше не хвилювало навіщо це зробили — він хотів зігрітися. Каміння — а спиною Дорм відчував, що це було саме каміння — скувало його тіло крижаною хваткою. Він міг би спробувати лягти на підлогу, але ноги, що оніміли від холоду, давали зрозуміти, що на підлозі не краще. Ну а не спертися спиною на каміння він не міг — його організм був занадто ослаблений, щоб просто тримати тулуб у прямому положенні без опори.

Зуби стукотіли від холоду, і кожен стукіт віддавався ниючим болем у вибитій щелепі. Вона точно була вибита, бо права щока розпухла і було відчуття, що там усередині є щось зайве, наче камінь застряг між зубами.

Дорм радий був би знепритомніти й не відчувати всього цього, але хто б допоміг йому в цьому?

Минуло хвилин десять. А може, година. А може, і ціла доба — Дорм не міг цього визначити, але ще через три припадки кашлю в темряві почувся скрегіт. Мерзенний, наростаючий, потім гучне клацання — і в темницю потрапило світло. Яскраве і сліпуче. Дорм заплющив очі. Він лише прикрив повіки, а за витраченими зусиллями це було порівняно з годинним маханням кувалди.

Він чув, як у його камеру мовчки зайшли люди, і за звуками, які вони видавали, Дорм зрозумів: як би йому не було погано до цього моменту, зараз йому стане ще гірше.

В обличчя прилетів ляпас. Щелепа аж оніміла від болю. З горла хлопця мимоволі вирвався стогін. Дорм трохи підняв голову і розплющив очі.

Перед ним, навпочіпки, сиділа жінка. Вона була одягнена в усе чорне. Чорна шапочка, чорна пов'язка на обличчі, чорна сорочка, чорний фартух, чорні штани. Навіть руки, з закоченими по лікоть рукавами, були з акуратно підстриженими нігтями, пофарбованими в чорне. Дорм ніколи не бачив, щоб жінки фарбували нігті.

Незнайомка встала, підійшла до столу, взяла в одну руку шило, в другу — світильник із кристалом дорфів усередині. Вона повернулася до Дорма, поставила світильник на підлогу праворуч від парубка.

Дорм глянув в очі жінки. Через чорну тканинну маску він не бачив її рота, лише очі, дивні очі: один сірий, другий — зелений, але навіть по них Дорм зрозумів, що жінка посміхалася.