Глава перша (Дорм)

Дорм спробував вдихнути на повні груди, але щось пішло не за планом. Спочатку він захрипів, потім відчув у роті солонуватий присмак, потім закашляв.

Хлопець розплющив очі та сплюнув усю ту гидоту, яка йому заважала вдихнути на повні груди. То була кров. Його кров.

Дорм відкашлявся, спробував витерти рота рукою, але в нього не вийшло. Зап’ястя сковували холодні металеві кайдани. До його, ще не прийшовшого до тями мозку, дійшло, — він скований і замкнений у в'язниці. Він прийняв це місце за в'язницю, бо тут було темно і майже нічого не видно, зате все чудово відчувалося. Він відчував холод вологих від вогкості стін, відчував крижану підлогу, відчував дуже чітко і всім тілом, бо на ньому не було ніякого одягу.

Дорм спробував стати на ноги, але різкий біль у правій щиколотці змусив його завмерти. Він спробував крикнути, але вибита та розпухла щелепа теж була проти цього. Він почав тремтіти.

Дорм знову вибухнув хрипким кашлем і виплюнув перед собою ще порцію крові. Зараз його не хвилювало хто його закував у кайдани у в'язниці, його тим більше не хвилювало навіщо це зробили, він хотів зігрітися. Каміння, а спиною Дорм відчував, що це було каміння, скувало його тіло крижаною хваткою. Він міг би спробувати лягти на підлогу, але ноги, що оніміли від холоду, давали зрозуміти, що на підлозі не краще. Ну а не спертися спиною на камені він не міг, його організм був занадто ослаблений, щоб просто тримати тулуб у прямому положенні, без опори.

Зуби стукотіли від холоду і кожен стукіт віддавався ниючим болем у вибитій щелепі. Вона точно була вибита, бо права щока розпухла і було відчуття, що там усередині є щось зайве, наче камінь застряг між зубами.

Дорм радий був би знепритомніти й не відчувати всього цього, але хто б допоміг йому в цьому?

Минуло хвилин десять. А може, година. А може і ціла доба, Дорм не міг цього визначити, але ще через три припадки кашлю в темряві почувся скрегіт. Мерзенний, наростаючий, потім гучне клацання і в темницю потрапило світло. Яскраве і сліпуче. Дорм заплющив очі. Він лише прикрив повіки, а за витраченими зусиллями це було порівняно з годинним маханням кувалди.

Він чув, як у його камеру мовчки зайшли люди й по звуках, які вони видавали, Дорм зрозумів, як би йому не було погано до цього моменту, зараз йому стане ще гірше.

В обличчя прилетів ляпас. Щелепа аж оніміла від болю. З горла хлопця мимоволі вирвався стогін. Дорм трохи підняв голову і розплющив очі.

Перед ним, навпочіпки, сиділа жінка. Вона була одягнена во все чорне. Чорна шапочка, чорна пов'язка на обличчя, чорна сорочка, чорний фартух, чорні штани. Навіть руки, з закоченими по лікоть рукавами, були з акуратно підстриженими нігтями з чорною фарбою на них. Дорм ніколи не бачив, щоб жінки фарбували нігті.

Незнайомка встала, підійшла до столу, взяла в одну руку шило, в другу світильник із кристалом дорфів усередині. Вона повернулася до Дорма, поставила світильник на підлогу, праворуч від парубка.

Дорм глянув в очі жінки. Через чорну тканинну маску він не бачив її рота, лише очі, дивні очі, один сірий, другий — зелений, але навіть по них Дорм зрозумів, що жінка посміхалася.