Глава 1 (Найманці)

Авалас вистояв. Так, його спалили майже вщент! Так, з другого за населенням міста в Змішаній Державі він скотився місце на пʼятнадцяте! І так, швидше за все, через якийсь час його, місцями вцілілі вулички, повністю спорожніють, а всі мешканці переберуться в місця більш придатні до існування. Але це буде згодом. А зараз він все ж таки залишався більшою мірою живим, ніж мертвим.

Солдати наче випарувалися. Звичайні мирні жителі, які ще залишилися в місті, сиділи по своїх домівках, забарикадувавши двері та вікна. Обпаленими й чорними від кіптяви вулицями шастали лише мародери, бандити та інша шушваль. Це був їхній час. І нехай тільки якийсь бідолашний роззява трапиться їм на очі — переріжуть горлянку, заберуть навіть підштанки, а тіло викинуть за найближчий кут. Але Єлену ця шпана зараз не хвилювала. Найманка була в люті, і пара таких молодчиків, тільки сильніше розпалили б її гнів.

— Золотце, заспокойся. Так, вона не відразу все розповіла, з ким не буває. — примирливо промовив Ал, ідучи за дівчиною. Він щільніше затягнув пояс сірого плаща і сховав руки до кишень. Погода в Аваласі як завжди була вітряною і дощовою.

— Не смій, Алпачін! Навіть не думай при мені захищати цю пигалицю... — не обертаючись і не сповільнюючись, випалила Єлена. Через лють, яка зараз вирувала всередині, дівчина не відчувала холоду, навіть навпаки, їй було дуже спекотно, тому свій плащ вона згарячу викинула ще два квартали тому.

— Добре, що моя пигалиця цього не чує, — тихо пробубнив собі під носа високий найманець. Йому дуже пощастило, що Єлена цього не почула.

Пару хвилин тому вона була готова розірвати Кіру на шматки, коли та їй розповіла про місцеперебування близнюків, але втрата Діни та плачевний стан Орума дуже протверезно діяли на Єлену. Найманка лише розколола дубовий стіл ударом кулака і вилетіла з таверни, бажаючи опинитись якнайдалі від колишньої коханої Ала.

— Я все розумію, будь-яка інформація має свою ціну, але через те, що твоя дорога Кіра вирішила приберегти її для своєї вигоди, ми майже втратили Орума!

— Знаю, — лише сумно видихнув Ал.

Вони завернули за кут того, що раніше називалося цегляним двоповерховим будинком і опинились обличчям перед однією з місцевих лікарень — триповерхова, колись біла будівля, що займала цілий квартал, який за звичаєм в Аваласі займали чотири будівлі — будинок ірні, будинок людей, будинок дорфів та якась ще будівля.

Навколо лікарні було порожньо та просторо. Ні трупів, ні мотлоху, чистенько й акуратно. Усіх поспіль туди не приймали, а грошей, які платили за допомогу, цілком вистачало на десяток міцних хлопців для охорони.

Охоронці без проблем впізнали довгого найманця у плащі та дівчину у шкірянці та у чорних окулярах та пропустили їх усередину.

Єлена одразу пішла на другий поверх, до палати Орума, а Ал заглянув до головного цілителя, дізнатися про стан друга та доплатити за лікування. Благо, з фінансами у них тепер проблем не мало виникнути, Будинок найманця заплатив за Держ. Замовлення як і обіцяв.

— Ну що там? — запитала Єлена, коли Ал зайшов у палату.

— Уяви, цей головний цілитель досі не з'явився, а його помічник не хоче брати гроші та перевірити нашого сплячого красеня. Ну нічого, якщо до вечора головний не зʼявиться, я з його помічником по-іншому поговорю.

— Дякую, — тихо промовила Єлена.

— За що? Цей маленький обрубок дорфа і мій друг теж, — відповів Ал, намагаючись пожартувати.

У палаті було одне полуторне ліжко, дерев'яна шафа, чотири стільці вздовж однієї зі стін, велике вікно зі шторами та ґратами та біла фарба. Скрізь. Все було біле. Це сильно дратувало Єлену, бо походило на білий склеп.

— Ну і коли цей старий лисий дорф прокинеться? — невесело спитав Ал, сівши на один із вільних стільців поряд з Єленою.

— Подивимося, скільки ти спатимеш у його роки за таких поранень, — грубо відповіла дівчина.

Обидва глянули на ліжко. Там лежав їхній вірний друг і товариш Орум. Під час сутички з вогнеящірами він втратив багато крові, частину органів і ногу, але груди під ковдрою, що повільно підіймалися й опускалися, давали надію на одужання.

Двері беззвучно відчинилися. Хтось зупинився на порозі, не кваплячись заходити всередину. Найманці одночасно повернули голови на звук.

— Ну, треба ж, повернення блудного некроманта, — сказав Ал без особливого ентузіазму, — де ти лазив?

— О, не звинувачуйте його, пане Алпачін. Це я запозичив у вас Калеба на пару днів.

Себастьян своєю персоною. Високі коричневі чоботи зі шпорами, атласні штани блакитного кольору, біла сорочка з жабо та камзолом до коліна, дивного лимонного кольору. Як завжди, стиль своєрідний.

— Давно не бачилися. Радий зустрічі.

— Дуже не взаємно, — процідив крізь зуби Ал.

— Алпачіне, не будьте таким недоброзичливим. Злі люди довго не живуть, — промовив чоловік, швидко облизнувши язиком верхню губу. — До речі, я прийшов привітати вас! І засмутити, якоюсь мірою. — Себастьян увійшов до кімнати, цокаючи підборами та шпорами, не гірше за будь-яку придворну даму. Калеб застиг у дверях. — Блискуча сутичка з вогнеящірами. Єлено, особлива пошана за вашу… винахідливість, — знову пауза, — ви просто герої та рятівники, якби не одне «але»…

Себастьян замовк. Тиша тривала секунд десять, несподівано обірвавшись криками:

— Ви просрали близнюків! — чоловік з розмаху вдарив кулаком по стіні.

— Тобто? — спитав Ал.

— Заткни… — запнувшись на півслові, Себастьян покректав, як старий дід, повертаючи своєму голосу колишній тон. — Не перебивайте, будь ласка, мене, пане Алпачіне.

Чоловік дістав свою вже всім знайому флягу, зробив пару ковтків, закрутив кришку.

— Чуєш, люб'язний, пояснюйся зрозуміліше, — процідив крізь зуби Ал, ледве стримуючи свою лють.

— Закрий пащу, бруд! — гаркнув у відповідь Себастьян, жбурнувши свою флягу в стіну. — Ще слово, і я власноруч відірву голову дорфу і примушу тебе з'їсти її! — він зробив глибокий вдих і облизав верхню губу. — Так про що це ... ах так! Я, як і мій ватажок, не любимо, коли все йде не за планом. Наважусь помітити, що я висловився не зовсім точно. — чоловік підійшов до стіни, підняв свою флягу і зробив ще пару ковтків. — Не ви проґавили близнюків, а через вас ми проґавили близнюків. Як з'ясувалося з надійних джерел, вони вже п'ять сезонів перебувають в одній із місцевих злочинних банд. Невпинно борознячи простори тутешнього бомонду і потолочі, ми з Калебом за якусь добу відшукали потрібну банду, дізналися її місцеперебування, і що в результаті? — Себастьян різко розвернувся на підборах і знову хижо облизнув губу. — Пане Алпачіне, я вас питаю, що в результаті?