"Сковане Щастя"

1

Про що ми завжди говоримо?
Ах! Про те що бачимо у житті!
Як лицеміри тихо поряд ходять
З маскою доброти,на своєму чолі!
Але сумно бачити таку брехню у світі,
Де намагаються за правду це довести!
Та соромно становитьтся у душі моєї,
Що не має навіть,в таких краплини честі!
Вони як бур'ян,серед поля зернистого,
Хочуть загасити все прекрасне у людині!
Немов живу сакури гілочку боляче зламати
Щоб від болю почало у середині боліти!
Сподіванням живу,що доля таких змінить 
Але ж скільки буде таких душ загиблих?
Лецеміри не мають поняття в собі сорому,
Вони все роблять,що їм спокусливо!
Подивись! Як багато цікавого навкруги,
Ти немов майстер,з пером у своїй руці!
Спробуй відчути,те що бачиш біля себе,
Тільки відчуття,блукають на папірці! 
Кожна спогада,це рядок майбутніх мрій,
Де серед слів,приховані сподівання!
Та бажання,як чернетка всіх помилок,
Неможливо стерти з пам'яті цю купу думок!
Не треба слів,щоб описати свої забаганки,
Серед рядків,кожен побачити все зможе!
Та тільки бути треба щірим та відвертим,
Тоді напевно,комусь твоя робота допоможе!

2
Тут я стою,шепіт вітром несе до тебе,
Щоб зцілення знайти в твоїх словах!
Та думки у голові такі непостійні,
Можуть смуту навести в одночас!
Та що казати? Тиша приходить вчасно,
Не чутно навіть як у небі співає птах!
Душа моя,вона рветься знов у мандри,
Щоб радість й щастя людям дарувати!
Скрізь час та відстані,вірші лунають гучно,
Намагаючись дістатися людських сердець!
Але часи життя минають дуже швидко,
Що не помітиш, який в справі був кінець!
А я стою,дивлячись у блакитне небо знову,
Мрійливо вірю,що прийде радість у душі!
Та зцілення серця,палке та навіть чисте,
Знайду я в кожному,написаному миттю вірші!
Сковане щастя, серед написаних цих сторінок,
Та бажанням блукаю серед хмар пухнастих!
Щоб відшукати радість та спокій серед думок,
Моє життя наповнене сподіванням кольоровим,
Та мовчки очікуванням палким зараз я живу!

3
Серед тисячі пустих небесних зірок,
Щастя шукає кожен з нас давно! 
Та тільки з полум'ям палких сердець,
Ми з кайданів,вийдемо у життя прекрасне!
Тільки умови будуть для людей завжди,
Суровими буднями,для щирості однакові!
Сковане серце мотузкою вузлом тяжким!,
Щоб неможливо смак радості відчути!
Важким камінням тягне до долу таке життя,
Немов підрізали легенькі ніжні крила!
Щоб не літали у мрійливих своїх завжди думках,
Та на землі хвилини божевілля терпіли!
Неможливо уявити жахливіше душі тягаря,
Чим те що бачимо щоденно ми своїми очима!
Та змінити на краще бажання живе давно,
Спокійно в радості щоб дожити до кінця свого!
Але як буває,мріяти на таке нам тільки можна,
Бо життя немов з розумом Велика дуже гра!
Де правили прості, сильніший тільки переможе,
Но сковане щастя,для люди найдорожче!

4
Сковане щастя,немов в попелі закрито,
Та не має змоги,виходу з в'язниці знайти!
Душа тремтить,немов у клітці залізною,
Де неможливо,відкрити замки ті важкі!
Та сидиш як пташка на суровому прив'язі,
Очікуваннями мрійливими щоденно жевеш!
Як у полоні,все стає таким не постояним в очах,
Та руки і тіло від дій сковане,та задавлені почуття!
Серед стін,заброшеної старої будівлі твоєї,
У вікно ти бросатимеш мрійливий погляд!
Як скрізь відстані на тебе дивляться ясні зорі,
Немов очі,які спостерігають за тобою щоночі!
Та живеш ти буднями сірими та зовсім схожими,
В надії на те,що зміни наступлять у такому житті!
Думки пробігли,залишили тебе самотнього,
Та не проходять цілющі проливні дощі!
Хмари немов сльози,поступово всі висохли,
Залишили спогадами,болючі до серця сліди!
Твоє життя,в цьому жахливому світі сковане,
Та не літають над тобою співаючи тихо птахи!