"Мрії Поета"

Кожна людина,коли народилася
Рушає у мандрівку по своєму життю!
А я сидячи завжди мрію кожну хвилину,
Щоб почути пісню про щирі відчуття!
Там десь закопані вони у глибині серця,
Тільки людина не хоче їх знову шукати!
Бо не знайоме для світу,щось справжнє стає,
Та почнуть стереотипи приписувати на жаль!
Не похожим стає,нестандартно мислить,
Це божевіллям назве, цей навколишній світ!
А я в думках тихо собі подібних людей уявляю
Малюю пейзажі,як чудово проводимо час,
Та серед нас,поганого ніколи не помічаю 
Бо нас об'єднує поезія та віршовий ряд!
Скрізь рядки,немов знайомства,ми читали,
Та як прожив хто життя,серед сторінок пізнали!
Немов хвиля морська,емоціями усі скупатися,
Біжуть с посмішкою,та палким вогником в очах!
Між нами немає,ніякої різниці як ми виглядаємо,
Бо ми говоримо віршами та позовом душі,
Немов зорі,ми світ навкруги щиро даруєм,
Щоб кожна людина не відчувалась на самоті!
А я дивлюся у зоряне небо в дощову годину,
Та відчуваю тепло,що є на світі щирі поети,
Через вірші котрі,проносять своє тепло!

А я живу та досі мрію!
Про те що змінить час людину!
Де зникне прикрість та люта злоба,
Що любов назавжди тепла буде!
Божевіллям перестануть усе вважати,
Де людяність щиро будуть поважати!
Та в думках не виникає мови про "чужак"
Немов пісня буде відчуватися в людях!

Я бачу сонце! Та люди як проміння
Своє тепло несуть в мій тихий дім!
Наповнені щастям мої сірі стіни,
Вони як зайчики яскраво світять,
Малюють барвами кольорові змісти!
О вірші! Ви як дорогоцінне намисто,
Прикраси яркі,людської чистої душі!
Немов хмаринки,несете тихі сльози,
Щоб краплями впали на білому папірці!
Та той хто їх,з чистим серцем прочитає,
Міг поринути у світ,де живуть ніжні почутті!
Немов поштар,скрізь рядки пишу листа,
Про те що сумно одному у світі так буває,
Та незламну мрію маю,вільно дихати жага!
Немов літак,хочу побачити країни місто,
Де буде тихо та лунатиме музика кохання!
Немов мушля буде вона шуміти довго,тихо
Поки не покине сили для добрих таких справ!
О натхнення! Ти як богиня до мене приходиш,
Своїми крилами обіймаєш немов перлиною!
Шопіт думок,мене несе до світу поезії як річка,
Щоб віршами зцілення надати іншим зміг,
Та серед рядків,я бачу палке своє бажання,
Щоб світ нарешті, людяність в собі зберіг!
Та знаю я,що не може такого зараз бути,
Де багатство й влада,з розуму зведе усіх!
Но моя мрія,вона лунатиме скрізь сльози,
Пока буде грати серце,поета щирі пісні!

Мені у дитинстві завжди здавалося,
Що люди старші,вони немов мудреці!
Тепер сиджу,та зовсім інше помічаю,
Як люди схожі,на шкідників малих!
Вони як діти, тільки вже дорослі,
Та іграшок не бачили у своєму житті!
Тепер вони немов отримали подарунки,
Де можна гратися,поки не набридне знов,
Але життя,це зовсім не для ігр радощі...
Тільки зрозуміти не хочуть вони чомусь!

Але я блукаю, серед пахучих квітів у саду,
Та в серці своєму знов я щиро відчуваю!
Як радість зігріває,немов я у чудовому краю,
Де пташки про любов мені радісно співають!
Серед двору,серед яблуневих дерев пахучих,
Вітер приносить дивовижний життєвий смак!
Там люди радісні біля мене близько ходять,
Їх посмішка відверто радість може так передать,
Та очі палко так горять,немов рожеві оксамити!
Я слідкую що навколо,багато стало ніжності й добра,
Люди серцем людяним своїм заволоділи,
Та немов на хвилях,та в тумані зникли лицеміри!
Що насправді дуже добре,бо немає божевілля,
Та кожен бачить світлі в себе сновидіння,
Сенсом справжнім наповнена життя!