"Мандрівник"

1
Якось давно, народився юнак
З самого малеча,був його шлях!
Малий ріс,не знаючи цілком життя
Але сумна доля,лежала на плечах!
Перші кроки,перші очікуючи слова
Всі йому раділи, сльози були в очах!
Балували увагою,не було заборони
Він ріс як король,тільки без корони!
Любив малий гуляти,десь у дороги
Вже змалку,були затоптані пороги!
Бешкетником ріс,не знаючи жалю 
Немов яблуня,був він людям до смаку!
Пишалися ним,як то казали сусіди:
"Яка росте у вас, дивовижна дитина"
А малий бігав,по своєму,словами кричав
Щоб не розуміли дорослі,цього храбака!
Відважно та вперто,робив перші шаги
По поведінці було видно що мандрівник!
Цікавість вела його,до незвичних місць
Там досвід він здобуває,як новий мудрець!
Щось не сподобалося,він зразу у істериці
Так що не хотілося більше йому вселитися
Минали дні,пролітали роки,як птахи
Все навколо змінювалось,як і малий!
С кожним роком,він ріс до сонця у гору
Щоб стати мужнім,та на дуба бути схожим!
Багато цікавого,пізнав малеча за цей час
Так дитяча пора завершилася мандрівника!

2
Почалось нове життя,пішли роки навчання
Але наш мандрівник,жив собі справжнім!
Не давалися йому,програма шкільної науки
Він вже на собі відчув,життя тяжкої муки!
Втрата рідної душі,помер дядько рідний 
Потім ще один удар,батько зрадив підло!
З цих сумних причин,забулось навчання
Та назавжди почалась, боротьба за щастя!
Після втрат близьких людей,хотілося вити,
Але він тримав себе,бо почав все розуміти:
"Якщо здамся без бою,власним почуттям,
То вже ніколи,не оволодію своїм життям!"
Міцніше виріс дух,юнак ставав мужнім,
Та відношення к життю,пізнавав швидше!
Поки однолітки його,бігали по дівчаткам
Хлопчина ріс по годинам,розуму набрався!
Він строїв плани на майбутнє,немов цеглини
Його бентежило одне:"як буде далі він жити!"
Доля вирішила йому, сонечка подарувати
Та в його житті,сестру народила тихо мати!
Хлопець сяяв як пожежа,теплом зігріваючи
Бо сестру покохав,сам рідну кров виховуючи!
Так пролітали всі часи,друг дитинства поряд
Вся увага для сестри,не було сил писати твори!
Но тяжкі часи прийшли,в хлопця родину
З поганими людьми,він почав тепер дружити!
Та пішло все шкереберть,розум затупився,
На все байдужим став,крім сестри своєї!
Вона янголом була,для душі не вольній
Бачила його журбу,та сама також страждала!
Час летів як літак,сліди на серці залишивши
Та треба щось в житті давно,нове шукати!
Сім'я вирішила в даль,від проблем втекти
Все що тягарем було,без жалю покинули!
Але мусив за сестрою,він в далечінь поїхати!

3
Ось нове життя,тихе та мрійливе
Нове навчання,друзі жартівливі!
Минуло багато часу з його давнини 
Юнак свої страждання,сховав у собі!
Сталися певні зміни,неймовірні дива,
Перше кохання з'явилося у мандрівника!
Він думками був сяючим та щасливим,
Бо сподівався,що все буде довгим, щирим!
Навчання пішло від цих змін у височини
Молодий хлопець дивував своїх вчителів!
Так відносини тривали,було дуже відверто,
А потім щось знову,все пішло шкереберть!
Обманом був зраджений коханою юначе
Знов біль у серці,душа гірко сльозами плаче!
Не знав куди себе подіти від страждання...
Хотілося йому зникнути з цього існування!
Рідні заспокоювали,да не знали чим допомогти
Сестра була поряд,коли він сидів на самоті!
Щось тепле до серця,знов відгукнулося тоді
Зразу стало ліпше,но шрам буде на його душі!
Потім почалося, закінчення навчання нарешті 
Тепер він дорослий,роботою зможе відволіктися!
Шли тихо тижні,зрада трохи позбулася тягаря
Но прийшло горе,почалася кривава там війна!
Він не знав,куди йому діватися від цього жаху
Та рідні поїхали, не кажучи про це мандрівнику!
Залишився він,у розгублено став самотнім,
Немає поблизу,зовсім знайомих друзів,ні кого!

4
Війна розкидала,те що було дорогим
Немає поруч,хто підтримати його сумів!
Кожен новий день, боротьба за життя
Така тяжка доля, склалася у мандрівника!
Гучні думки,не дають спокійно йому жити
Кожна мить,починає серце повільно душити!
Як забагато,лягає тягара на душу людини
Коли він залишався з війною тихо наодинці!
Ця істина хлопця робить зовсім мовчазним
Купа в світі людей,но кожен був сам по собі!
Віра у щастя та світле майбутнє гріло розум
Сили з'являться,немов Всесвіт дав подих!
Тяжко бувало,та зовсім не хотілося жити
Но доля така надзвичайна,не дала журитись
Немов з попелу,дала кривавій війні виклик!
Все що траплялося, потребує більш витримки
Характер міцний,воля у кулаку тримається
Хлопчина живе,немов все це йому мириться
Немов під охороною,він блукає у темряві
Намагаючись знайти,на питання відповіді!
"Як далі бути? В мене вже немає терпіння,
Що буде зі мною? Яка чекає мене мандрівка?"
Відповіді прийшли,коли юнак вже був без сил
Сестра подзвонивши,звала його сослізьми:
"Тікай до нас,не треба там такі жахи терпіти,
Тобі треба давно,щасливим буттям жити"
Ці слова,пролунали у голові немов грім
Часи минають,залишивши болісний слід!
Таке бажання,втекти у гори,щоб не було біди
Смерть біжить,за всіма, незважаючи на стан
Мандрівнику тяжко,коли все знищуються на очах
З останніх сил,він боровся зі своїми страхами 
Пустився в далечінь,де його рідні чекали!

5
На новому місці, полегшено вдихнувши
Юнак почав жити,немов волю здобувши!
Нове місто,зустріло кольоровими пейзажами
Но хлопець не знав,що жити стане  важче!
Став він чужим,для людей які були навкруги
Кожен бачив в ньому,щось своє загадкове!
Сторонилися юнака,немов прокаженої людини
Важко було знайти для себе щось корисне!
Блукав по місту,самотньо немов примара,
Всі бігали на роботу,а його нігде не брали!
Так пролітали часи,такі сірі як дощові хмари
А мандрівнику, чогось тут не вистачає!
Все навколишнє,почало не приваблювати уваги
Всюди де був юнак, маніпуляції до себе відчуває!
Кожному щось від хлопця стає потрібним
А в залишку,потім становиться не важливим!
Почав юнак,проводити часи у своєї квартирі
Щоб не бачити світу, який став йому не милим!
Горяча кава,відкриті нотатки,погляд мрійливий
Юначе сидить,в своїх думках зачинений!
"Навіщо я тут? Для чого у чужину приїхав?
Що я тут знайду,коли люди наче осліпли!
Я сиджу самотньо,немов у власної клітці,
Та байдуже усім,що відчуваю у своєму серці!"
З такими думками,лягав спати тихо юначе,
Щоб з ранку знов, розчарування побачить!
Ні чого не лишилося,від минулих страждань
Тільки нові рани,ріжуть душу немов сталь!
Немає до нього не жалю,не ніжної турботи,
Він мовчки уявляв,як знову кличуть дороги!
Мандрівник хотів, зникнути від світу на довго!