Глава 10

Перед мною стоїть у повній красі “адвокат” Артем з фартухом та бейджиком на грудях.

- Виходить що не одна я тут – брехунка?

Кажу я та дивлюсь у ці безсоромні очі. Забула і про пароль і про результати.

- У мене принаймні був привід не розповідати про заяву, а ти пан Артем? Ну який з тебе адвокат?

Продовжую я. Злість переповнює мене, здається ніби ось ще слово і лусну. Та він навіть не збирається пояснювати щось. Залишає листок з паролем та повертається на кухню закладу.

- Ні мій дорогенький, ти так просто не втічеш !

Кажу та оминаю барну стійку. Схопила за руку. Він не очікувавши таких дій зупиняється. Але не виривається, знову оглядає мене. Ця мовчанка ніби триває вічність. І ось він говорить:

- Ти хочеш обговорити це?

- Звісно хочу

- Тоді тобі прийдеться пояснити, як ти могла сидіти в моїй машині знаючи що в цей день написала заяву. А коли я розповідав свої проблеми та говорив про почуття до тебе навіть не посоромитись далі нахабно брехати !

Каже він та поглядом показує щоб я йшла за ним. Окей будемо грати за твоїми правилами. Прямую за ним, довгий коридор закінчується зовсім непомітними дверима. Артем витягує ключ та відмикає замок. Кімната схожа на маленький кабінет з столом та шафою з документами. Пропонує мені присісти.

- Ну що ж, почнімо?

- Хочеш почути пояснення щодо заяви? Ти їх отримаєш.. Новина що мій батько потрапив у полон розбила мене на шматки. І щоб зібрати себе та показати що я хоч на щось здатна пішла і написала чортову заяву. Хіба я збрехала, чи ти не збив мене на машині того вечора?

Кажу я на одному диханні. Під кінець мій голос робиться тихішим, а очі набираються слізьми.

- Хіба я винна що просто маленька людина, яка на ні що не здатна? Я навіть допомогти йому ніяк не можу..

Починаю плакати. Не можу привести себе в почуття. Щойно я повторила в голос все те що не давало мені спокою останній місяць. Артем стояв настільки шокований, що на якусь мить забув про свою злість та акуратно обійняв мене. Його рука торнулась мого волосся. Якийсь час ми так стояли і коли я змогла трішки вгамувати свої сльози він запитав:

- Чому ти не поділилась цим зі мною?

- А чому ти не розповів про те що працюєш офіціантом?

Кажу та віддаляюсь від нього. Намагаюсь привести себе в порядок. Дивлюсь у камеру телефону. Та тут уже не врятувати ситуацію, туш уся розтеклась а очі спухли. Артем знаходить серветки та дає мені.

- Чому ти вирішила що я офіціант?

Торкаюсь бейджика на його грудях. Він знімає його і каже:

- Елін, тут навіть ім’я не моє..

- Що це змінює?

- Повір що багато.. Це заклад моєї сім’ї, інколи виходжу на роботу як офіціант, інколи прибираю, а основна моя робота в адвокатській канторі. Точніше була там.

Я сідаю на диван бо відчуваю страшенну головну біль від пережитого сьогодні. Від потоку інформаціїї що зараз чую.

- Чому в минулому часі?

Він сідає на шкіряне офісне крісло поруч. Оглядає стіл і намагається привести документи в порядок. Після чого тихо говорить:

- У мене забрали свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю..

- Щоо?

Різко піднімаючись кажу, та в цей ж момент шкодую адже біль тільки посилюється. Повертаюсь на місце і продовжую:

- Це через мою заяву?

 - Ну не зовсім так, але і вона брала участь у цій справі. Якщо коротко то суд забрав його, а чинник це аварія яку я нібито хотів приховати.

- Мені так шкода..

Далі Артем ще довго розповідав про ситуацію. Клієнта який допоміг цьому статись. Та те що розізлився на мене за брехню, але і розуміє свою вину, адже саме він винен в аварії. І тут мене осяяла думка:

- Результати !

- Ти про що?

Не розуміючи зовсім нічого запитує він. Я пробую знову підключити мобільний зв’язок. О чудо це спрацювує та я бачу новий лист на своїй електронці. Довго не думаючи клікаю та переходжу за посиланням. Знову трошки очікувань і ось вже бачу рейтинг. Ну що ж хто там у нас перший?

- Чорт забирай, так я на першому місці !

Я піднімаюсь на ноги і починаю несамовито стрибати по усій кімнаті. Артем піднімається і в цей момент не задумуючись я обіймаю його та викрикую:

- Я їду на навчання в Данію !

Далі все як в тумані. Вибігаю з кімнати та знаходжу столик де мене чекала Камала. Викрикую на все кафе новину. Очі моєї подруги збільшуються втричі та все ж вона каже що ніколи не сумнівалась в мені. Позаду з’являється Артем і повертає сумку що я залишала у нього.

- Мої вітання, коли святкування?

Усміхаючись каже він.

Через декілька хвилин ми виходимо та я повертаюсь додому. Мої емоції трохи вчухли і я зателефонувала мамі.

- Виходить цього Різдва ти будеш за сотні кілометрів від дому?

- Ніі ти що? Я проведу свята вдома і тоді вже поїду..

Відчула що мама трохи засмутилась. А і справді вона ж залишиться зовсім сама. Повертатись в холодну і пусту квартиру зовсім не круто. А ще батько.. Нам досі нічого не повідомляють. Такі справи не вирішуються швидко, може минути багато часу. Ми зв’язувались з рідними інших чоловіків, та нічого нового не дізнались. Всі в однакових умовах – очікують чуда та б’ються об всі двері.

Тепер коли я здала іспит. Дізналась результати а до поїздки залишалось близько місяця я не могла придумати собі заняття. Тинялась квартирою, пробувала пекти бісквітний тортик. Склала список що потрібно купити, які документи потрібно оформити. Мала багато зустрічей з друзями на що раніше не мала часу. Глянула новий серіал. І ось напередодні свята, коли ще залишався тиждень до мого від’їзду мені прийшла цікава смс “Як твої справи?” на дисплеї висвітилось ім’я Артема.

Всередині мене маленька Елін почала витанцьовувати мамбу. Я давно чекала цього повідомлення. А сама не змогла знайти в собі сміливості. Хоча начебто ми і помирились тоді. Хоча чи можна вибачити людину через яку в тебе забрали свідоцтво? Не думаю..

Все ж якщо він написав значить надія є. Надто довго думаю і відписую: