Глава 9

Вирішила спуститись під будинок, можливо щось сталось і він ще приїде. На годиннику дев’ята. Спочатку сиділа на лавці, повітря було морозне і пролітали сніжинки. З під’зду виходили та заходили сусіди. Піднялась на ноги, зробила декілька кругів навколо. Так перемерзла що пальців на ногах вже не відчувала.

- От дурепа Елін.

Тупнувши ногою ніби маленька сказала я. Зайшла в фейсбук, декілька моїх смс досі не переглянуто. Горло починало пекти і я повернулась в теплу квартиру. Зробила гарячий чай та набрала ванну аби відігрітись. Весь наступний вечір сиділа в інтернеті і уважно переглядала інформацію про розташування адвокатських контор та адвокатів що працюють там. Так і заснула.

Вже вранці мама збирала валізу. Вона мала їхати на конференцію з іноземними лікарями у Варшаву. Поцілувала мене у щоку та пообіцяла тримати за мене кулачки на іспиті завтра. Щойно переступила поріг я одразу набрала Камалу та запропонувала приїхати в гості і повторяти все разом. В університеті Кама була не частим гостем, а поза ним ми не пересікались ще з часів аварії.

Через деякий час моя подруга приїхала з великим пакунком.

- Що це?

- Ти не знаєш що вгості з порожніми руками ніхто не приходить?

З усмішкою відповіла вона та обняла мене. Відкривши пакет, побачила доставку бургерів. Поки ми куштували їх я бідкалась на свою безглузду ситуацію.

- Коли це ти почала говорити про хлопців більше за мене?

- Чорт, я зовсім забула про університет..

Камала порадила мені трохи зачекати, можливо він сам вийде на зв’язок. Далі ми пішли в мою кімнату та сіли за навчання. Точніше Камалі хватило терпіння буквально на першу годину, потім вона відволікалась на телефон та смс Марка.

- У вас є якісь новини?

Запитую я, маючи на увазі її стосунки з хлопцем. Адже останній тиждень нічого нового не чула.

- Нуу.. як сказати

- Кажи як є, що тут приховувати

- Я погодилась приїхати до нього на різдвяні свята, а далі побачимо як все піде

Розповідає, а очі сяють. Помітно що почуття досі дуже сильні. Ще трохи поговорили про плани та як вони планують святкувати новий рік. Я робила нам каву напевно разів п’ять але і це не допомогло нам. Запропонувала подрузі залишитись на ніч у мене та вранці по дорозі в універ заїхати по її речі. Так і зробили.

Всю ніч я крутилась. Вийшла на балкон близько другої ночі. Небо було чисте. Дахи будинків злегка білими. Лиш інколи проїжджали машини. Місто спало, а я не могла. Наш балкон був маленькими та використовувався як лаундж зона. Тут було велике мягке крісло, декілька вазонів та величезна пальма, з якої до речі часто саме я прибирала пил. Відкрила вікно та глибоко вдихнула. Повітря потрапило у мої легені та на мить зупинилось там, далі я видихнула. Сіла в крісло та відчула ніби щось заважає мені. У щілині помітила татові сигарети, а що якщо закурити? Давно не пробувала, напевно ще з часів школи. Знайшла на кухні сірники та запалила цигарку. Це трохи заспокоїло мої думки. Переглянула фото з нашої останньої родинної поїздки у Верону. Мені щойно зняли брекети та я усміхаюсь на всі тридцять два. Ось батьки дивляться на мене, а ось вже на наступній кривляються одне одному. Такі милі та безтурботні. Хороші часи. Тоді ми були в турне Європою. Та італійське місто нас вразило найбільше. Місто, що славиться як одне з найромантичніших місць світу завдяки трагедії “Ромео та Джульєттта” Вільяма Шекспіра. Завжди хотілось зіграти роль у шкільному театрі саме в цій п’єсі, та акторського таланту в мене ніколи не було і мене не брали.

Докурила сигарету та повернулась в ліжко після чого нарешті міцно заснула.

Будильник розбудив нас о восьмій. Тобто година на збори та година щоб поїхати до Камали. О дванадцітій тридцять починався екзамен. Коли я зайняла своє місце в аудиторії то помітила Марію Валеріївну, що сама роздавала наше завдання, вона легко торкнулась мого плеча сказала не хвилюватись та побажала удачі.

Тест складався з тридцяти завдань з вибором відповідей, десяти розписних на декілька речень та есе. Нам виділили на це трохи більше двох годин. Усі сіли на місця та переглядались між собою. Кожна група писала окремо у своєму кабінеті.

Щодо моїх вражень так це те що я готувалась до цього дня з перших днів вересня. Зайвий раз не виходила на прогулянки. Бувало забувала вечеряти але намагалась старанно підготувати абсолютно все. Проте зараз, коли наш час пішов я не відчувала хвилювань, моє серце билось спокійно. Можна навіть сказати що я була готова провалити його. Це щось типу стану відчаю, мені було байдуже на результати.

В есе була тема журналістики Франції. На першому курсі я досліджувала її, тому одразу написала декілька тез.  Що медіасистему Французької Республіки перш за все варто назвати ліберальною — преса не підконтрольна уряду, також її діяльність спрямована на пошук та поширення правдивої інформації, якою б вона не була.

Справилась із завданням за півтори години та вийшла в двір чекати Камалу. Далі у нас в планах сидіти у кав’ярні та чекати результати. Через тридцять хвилин моя одногрупниця вийшла ділючись враженнями та очікуваннями. Їй достатньо шістдесяти балів щоб не повернули на перездачу, але для моєї поїздки потрібні усі сто. Тоді ми і дізнаємось що далі.

Викликали таксі та поїхали в наш постійний заклад. В цей час там було нелюдно і ми зупинились за першим столиком що потрапив під наш погляд. Замовили кекси з чаєм та чекали четвертої години дня, саме тоді прийдуть результати на пошту. Час минув швидко, в спільній бесіді з одногрупниками ми звіряли наші відповіді.

- Елін..

- Так так, секунду

- Кажу ж тобі уже мали прийти..

Мобільний інтернет мене підводив знову. Чорт, а це вже не круто. Таки цікаво які результати моєї праці.

- Тут точно має бути роутер, підійди до офіціанта та попроси.

Радила мені подруга. Ну що ж вибору не залишається.. Я піднімаюсь та шукаю поглядом офіціанта. Де ж вони всі подівались коли так потрібні. Підходжу до бару та питаю: