Глава 7

- Так, слухаю вас

З хитрою усмішкою говорю я і починаю рухатись у напрямку виходу. На зворотній стороні чую чоловічий голос. І справді не помилилась - Артем.

- Елін, це ти?

Перепитуючись запитує він. ТИ ще і сумніваєшся куди телефонуєш? Ну давай послухаємо як ти будеш мене вмовляти забрати цю заяву.

- Я..

- Не заважаю? Взяв твій номер в Інни Володимирівної.. твоєї мами.

- Ні, кажи що хотів

- У мене сьогодні вільний вечір, хотів поцікавитись як твоя рука? Коли обіцяють зняти гіпс?

На одному подиху вимовив він. На фоні його голосу було чутно вітер. Напевно їхав у машині.

- Що?

Повністю шокована випалюю я.

- Запитую як ти? Можливо побачимось сьогодні?

На той момент я щойно вийшла та зупинилась. Забула про свої плани. Куди я мала їхати. А про біль і зовсім.

- Яя.. я збиралась їхати..

- Можливо я підвезу тебе? Де ти зараз?

Що сказати? Я писала на тебе заяву.. звісно забирай мене, поїдемо в лікарню разом. Так Елін думай. Думай що ти можеш відповісти, аби не було схоже на брехню. Можливо сказати що я за містом і тут поганий зв’язок і швидко збити? Або ж що я вдома і готую доповідь? Натомість кажу: 

- Забери мене з лікарні.

- Буду через двадцять хвилин !

Каже він та збиває.

- Що ти будеш робити, Елін?

З докором говорю сама собі. Ну говорити біля відділку сама з собою не найкращий варіант так точно. Викликаю таксі та пишу смс мамі. Приїхавши мене вже чекав Сергій Максимович – мій лікар. Запитав про нагрузку, чи я багато відпочиваю та інші питання. Далі відправив мене на рентген і сказав прийти в понеділок знову. Коли я вийшла з кабінету згадала про Артема.

- І що я тобі зараз скажу?

Добре, будемо діяти по ситуації. Зайшла ще до мами привітатись, вона запитала чи я зможу залишитись на ніч сама, якщо їй прийдеться залишитись на нічну зміну, після чого я вийшла. Повільно спустилась і вийшла на вулицю. Чую звук смс: “ поверни голову ліворуч “. На автоматі повторюю. Припарковане авто, а поруч він. Такий спокійний і впевнений водночас. Волосся встигло трохи відрости і закрутилось. Вперше бачу його в джинсах і толстовці. На ногах кросовки. Стоїть опираючись на бампер тримаючи в руках пакет Brocard. Цікаво що там.. Ясно ж що не випадково вийшов з ним. Помічаючи мене знімає окуляри авіатори та підводиться. Робить декілька кроків на зустріч. Я йду повільно, можливо навіть надто. Вітер розвиває моє волосся. Вітер пробивався через мою куртку і по тілі від холоду бігали мурахи. Чи не від холоду? Все було ідентично, десь я вже це бачила. Він усміхається, вітається зі мною. Знову запитує про мої справи. Цікавиться чи маю плани на вечір. Далі протягує пакет та каже:

- Хотілось зробити тобі приємно.. Був у справах та помітив їх. Одразу згадав тебе. Надіюсь ти приймеш..

Цікавість переповнює мене і я беру пакет в руки. Легко заглядаю і помічаю маленьку коробочку. Далі Артем пропонує сісти в авто та відкриває для мене двері. Ну що ж.. Під цим авто я вже була. А от всередині ні. Хоча чому, була просто без свідомості.. Спогади не найкращі. Це трохи псує мій настрій, що помічає Артем.

- Так що робимо? Ти не проти провести день, чи то вже вечір разом?

Забувши на якийсь час про свою ранкову заяву, погодилась. Це ж не зможе обернутись чимось поганим, правда? Він заводить мотор машини і ми їдемо. Майже всю дорогу мовчимо, проте ця мовчанка не була дивною чи не комфортною. Все було саме так як воно мало бути. Вперше я не відчувала різницю в десять років. Я слідкувала за його рухами, він був таким спокійним. Не могла відвести погляд від рук на кермі. В якийсь момент він помітив це і і усміхнувся до мене. Мені стало не зручно та я почала дивитись у вікно.

- Водиш машину?

Я намагалась заспокоїти ритм свого серця від цих поглядів та усмішок. Щоразу згадувала одне й теж. Можливо знову сон? Я щипнула себе за ногу.

- Оой !

Крикнула я. Таки не сон. Не зрозумівши нічого, він запитає:

- Все окей?

- Ти про що?

- Ну я запитував чи ти водиш машину, а ти зойкнула ніби тобі боляче.. мені зупинити авто на узбіччі?

- Аа ні, все добре. Я замислилась про своє. Ні не воджу, давно мрію скласти на права. Мама не має часу навчати, а тато зараз далеко..

- А де твій тато?

- Тато? Він в мене військовий медик

Продовжую розповідь я. Не потрібно знати йому про полон. Хто він мені? Абсолютно чужа людина. А жалю мені не потрібно. В цей час ми вже добрались до місця призначення. Артем знову подав мені руку. Я не знала де ми, навіть напрямок куди поїхали але спокійно вирушила за ним. Ми йшли узбережжям. Погода сьогодні дозволяла такі прогулянки. Незважаючи на початок першого зимового місяця на градуснику було чотирнадцять за цельсієм. Сонячні промінчики пригрівало мої щоки, в якийсь момент я підняла голову вгору, і почала усміхатись. Мені подобалось насолоджуватись моментом і намагатись на мить відпустити усі проблеми. Десь далеко, майже за горизонтом виднівся катер, думками я опинилась там. Ніби у спекотний літній день, я сиджу на краю. Мої ноги у воді. Тіло покрите засмагою а волосся від солоної води накрутилось до милих кучеряшок. В цей момент моє тіло розслабилось і я відчула як Артем доторкнувся моєї руки. Рефлекторно забираю її. Та піднімаю погляд на нього, він дивиться мені прямо у вічі:

- Вибач, я випадково..

- Випадково що?

Не подумавши запитую я. Елін ти дурненька? Що ти знову зморозила.. Звичайно ж торкнувся тебе випадково. Не хотів він брати тебе за руку.

- Кажу, зачепив тебе випадково.

Ми повільно піднялись на вершину пагорба. Сонце заходило і переливалось чарівними відтінками. Артем запропонував присісти. Я помітила лавку та погодилась. В цей момент він нізвідки витягнув два пледи та какао.

- Тобі напевно холодно.. ось тримай.

Ми сіли і я вкрилась пледом. Артем подав мені какао. Температура почала падати, проте кудись йти чи навіть рухатись не хотілось. Повернутись додому для мене означало повернутись до проблем. Мама сьогодні залишиться на роботі, виходить там мене чекали лише екзамени та безкінечна підготовка. Пролунав дзвінок, я почала шукати телефон, проте виклик був не до мене. Він глянув на дисплей та відійшов на декілька метрів. Напевно робочі питання подумала я. Розмова тривала недовго, проте через хвилину Артем повернувся і…