VII

- Це був даунський план! - розгнівано крикнув Злісний, і луна покотилася з його камери довгим коридором в'язниці.

- Заціпся, шмаркачу! - грубо гримнув на нього один з охоронців по той бік дверей.

"Як же все могло так обернутися?!" - важкі думки - гнів, перемішаний з панікою - закрутилися в його голові, мов торнадо. - "Чому?! Чому все так?! Плани завжди ідеальні лише на папері!"

Трохи згодом він заспокоївся і почав згадувати. Згадав, як розповів своїй команді план дій і роль кожного. Згадав, як відпустив Димчика додому, наказавши брату слідкувати за кожним його словом і кожною дією через накладене ним прокляття. Згадав, як проводив Tender Lady за двері й на вулиці вдав, ніби виганяє нахабну героїню. Він був тоді такий щасливий, що це миле створіння відповіло на його поклик про допомогу й навіть залишилося в нього на ніч. А потім так чарівно підморгнуло й попросило не затягувати мотузки сильно. Згадав, як серйозно він говорив з молодшим братом у ту ніч перед з'їздом. І просив бути обережним з Димком, бо той становив небезпеку. Юнак наказав Мортімеру спалити злодія, якщо той зробить щось хоч трохи підозріле. Згадав, як сказав, що любить цього йолопа та боїться втратити. І як це дуркецало від радості спалило стілець, на якому сиділо. Злісний пам'ятав і те, як криво все пішло в той день: спізнилися, потім ще й спалилися, через що довелося одразу братися за справу. Дякувати Богу, ці двоє вчасно вчасно помітили проблему й зреагували. Ці двоє... А може Мортімер, який був настільки зосередженим, що навіть не протупив цього разу? Так, він чудово відчуває атмосферу, коли хоче. Навіть без заплановоного сигналу, до якого вони так і не дійшли, ця ходяча пічка знерухомила заступника палаючими путами. Навіть рот тому заткнув своїм полум'ям, немов кляпом, он який розумничка. Заам'ятав же, чим небезпечна його ціль. А справді, спробував би хтось що сказати, коли рот горить - не зміг би.

Але цей покидьок! Він напав не на заступника, а на його брата! Юнак добре пам'ятав це почуття... почуття страху. Страху за життя дорогої людини. Саме це почуття раніше змушувало його вбивати. Джеральд пам'ятав той день, коли в гніві за зламану руку Морті згорнув хулігану шию... Тоді вони змушені були переїхати. А коли батьків не стало, вони залишилися вдвох...

Він зі сльозами на очах згадував, як проводжав цього наївного простодушного хлопця на літак до Норвегії. Його брат так не любив холод, але Джеральд мусив сховати його. Коли той став героєм, то отримав від старшого брата наказ ніколи не битися зі справжніми злодіями. Мортімер тоді так надувся на нього за це, смішно це згадувати. Так і Джеральд і став злодієм - він розбудував по всій Європі систему, яка давала йому можливість забезпечити їхнє з братом життя. Скромне лігво й просто життя були всього лише прикриттям. Великий Пан Злісний мав частку у великому бізнесі в багатьох країнах і більшу частину цих грошей таємно надсилав брату та благодійним фондам. Він не купував собі дорогих речей - лише їжу. Все інше можна було вкрасти. Лігво Злісного було повністю автономним, бо ніхто б не став надавати комунальні послуги всесвітньо відомому лиходію. Юнак досяг усього, в нього залишилася лише мрія!

І ось... Пурпуровий дим з приємним ароматом охопило диявольськи гаряче полум'я. Через секунду там вже не було нічого. Спалено й заступника голови Лиходійської Ліги. Самого голову й усіх інших присутніх злодіїв знешкоджено й ув'язнено до приїзду поліції. Ох і багато ж всього знадобилося для цього.

І все ніби завершилося чудово. Він навіть у якийсь момент поставив усіх на коліна своєю силою і поставив свою улюблену пісню. Ця кралечка зі смарагдовими очима тоді, здавалася, соромилася, що знає його, а молодший брат меломана, як завжди, був у захваті.

Усе було зроблено. Такий чудовий фінал для цієї історії, але ні! Вона! Вона це зробила! Варто було лише на мить ослабити пильність, коли його ходяча пічка в якості нагороди за гарна роботу попросила обійми, ця дівчина теж обійняла їх! Їх двох! І сил як не було!

І тепер він сидить тут, один... Його мрія розтоптана білими балетками цієї панянки!

Завтра його судитимуть, в найкращому випадку дадуть довічне, може й взагалі стратять, а вона ходитиме по вулиці ніби нічого не сталося! Зрадниця! А... його брат. Знову беззахисний, як і до того, як проявилися його сили... теж один... без нього... Мортімер не зможе постояти за себе без полум'я, не зможе стати героєм, як завжди мріяв! Тепер його брат у небезпеці, знову! Цього він боявся всі ці роки, думки буяють в голові страшніше за будь-яку бурю, його переповнює гнів! Тоді чому ж?!... Чому ж він досі не бажає її вбити?... Чому не проклинає і присягається помститися...? Чому... вона... яка забрала в нього все... не пробуджує стримувану стільки років ненависть?... Чому він не бажає їй зла?...

Злісний думав про це ще деякий час, хоча насправді вже давно знав відповідь. Усі ці думки важким тягарем лягли на юнацьку голову й схилили її. З забуття й дрімоти вже майже зломленого поганця вивів знайомий дратівливий звук: це напівнагране схлипування з крокодилячими сльозами його дурнуватий брат часто використовував з дитинства, коли йому потрібно було щось, в чому зазвичай мали б відмовити.

- Благаю Вас, пане офіцере! Дайте мені його побачити! У мене більше нема нікого в цілому світі!

- Сер, це не є можливим. Прошу, тримайте себе в руках і чекайте судового засідання.

- Ну хоча б через віконечко, щілинку, отвір для ключей!

- Будь ласка, приберіть руки від моєї сорочки. Я буду вимушений застосувати силу, якщо ви не відпустете мене. І припиніть вже рида...

- Гей! Білле!

- Що відбувається?!

З-за дверей почулися крики, пересмикування затвора зброї та звуки падіння декількох тіл. За цим послідував такий знайомий ніжний голос: