V

Тиша нестандартного злодійського лігва знову була порушена лише тоді, коли надворі вже стало зовсім темно. Цього разу гучне "Ну, Ромео, зустрічай" вже не на жарт збентежило й роздратувало Злісного. Різко підскочивши зі стільця він підбіг до хмари диму, яка тепер була значно більшою і густішою.

- Відпусти мене, ти!

Tender Lady не закінчила своє гнівне звертання, здивована знайомим інтер'єром. Десь вона вже бачила цю темну порожню кімнату, і стіл і...

- Злючко? - широко розплющені зелені, мов два смарагди, очі впилися у розгублене бліде обличчя лиходія, якого бачили вчора. - Привітик.

- П-привіт... - зашарівся той і перевів погляд на самовдоволену пику колеги. - Ще раз мене так назвеш, я...

- Та годі тобі, я ж пожартував! - перебив його SD.

- І взагалі це ти називаєш вечором?! Ніч на дворі! Я вже думав лягати!

- Ой, ну вибач, що зіпсував тобі режим, дитинко! - образу на обличчі повелителя диму швидко змінила лукава посмішка. - А що? Зачекався?

- Це, звісно, все дуже цікаво, хлопці, але я взагалі-то чекаю пояснень, - дівчина вичікувально схрестила руки й затопала по підлозі ніжкою у рожевій панчосі. Тільки зараз Злісний помітив, що вона в піжамі.

- Ой, вибач! - зніяковіло мовив хлопець. - Це мій добрий знайомий зі злодійського кола - Spirit of Desire...

- Приємно познайомитися, - власник голлівудської усмішки перебив його.

- І я попросив його тихенько привести тебе, бо сам не зміг би. - Злісному ставало все більш незручно, тож він перевів погляд на товариша: - Але він вже йде!

- Добре, добре, ліхтарику, нема питань. Дівчино, почекайте ще хвильку, я скажу йому дещо.

  Після цих слів Spirit of Desire нахилився до Злісного й зовсім серйозним, невластивим йому тоном, прошепотів тому на вухо:

- Слухай, Злісний, твої справи - це твої справи, доки вони не зачіпають мене. Я знаю, що ти щось задумав, і насправді до лампи, але якщо вирішиш всадити ножа мені в спину, я тебе знайду.

- Не хвилюйся... тобі нічого не погрожує. - обличчя юного злодія було холодним і розважливим, позбавленим емоцій. Єдине, що на ньому відбивалося - це неймовірна рішучість, що мала довести всю серйозність сказаних слів.

- Диви мені. - прошепотів SD і, знову засяявши білосніжними зубами, підняв голову й звернув погляд на дівчину: - Усе, панянко, він весь ваш. Повеселіться, діти...

  Засуджувальні холодні погляди смарагдових і помаранчевих очей супроводжували танення пурпурової хмари й могли б насправді мати більшу вагу, якби не зрадницькі червоні щоки обох підлітків. Пауза, що виникла як результат безцеремонності колеги Злісного, могла затягнутися надовго й зробити ситуацію ще більш незручною, тож потрібно було діяти. Юнак почав першим:

- Отже... чи я можу тебе пригостити?

- Не знала, що злодії пригощають дівчат. Це якась нова мода? - з усмішкою спитала вона.

- Я просто хочу зробити тобі приємно. Вважай це вибаченням за те, що витягнув посеред ночі...

- То он як?

- І ще... Не порівнюй мене, будь ласка, з іншими. Я кращий за них...

- Домовилися. Не задіватиму твою лиходійську гордість.

Обличчя дівчини було привітно усміхненим, як і минулого разу під час бесіди з ним. Злісний же намагався не дивитися на неї та зусиллям волі погасити палаючі щоки.

- Чай, кава, какао? - спитав Злісний, коли дві охоплені помаранчевим сяйвом чашки злетіли приземлилися на столі. За ними вже летіли тарілочки з печивом і цукерками.

- А є сік? - захоплено спитала гостя.

- Гранатовий, вишневий і апельсиновий.

- Вишневий - мій улюблений! - грайливо сказала вона.

- Чудово, вишневий.

Вони сіли за стіл одне напроти одного, сік сам налився у стакани, які своєдчасно замінили чашки, а солодощі підсунулися ближче до Tender Lady.

- Не переживай, їжу я не краду. Ну, принаймні не цю, - Злісний спробував додати трішки гумору, щоби розрядити обстановку. Але до того ж, і що важливіше, він боявся, що геройські принципи не дозволять їсти й пити крадене.

- Справді? - її очі дивилися ніби прямо в душу.

- Я би не став тобі брехати, - як не важко було витримати погляд цих прекрасних смарагдів, а Злісний дуже старався.

- Тоді добре, - печиво відправилося до рота дівчини. Юнак відчув справжнє полегшення.

- То про що ти хотів поговорити зі мною, Злючко? - спитала вона, запиваючи печиво соком.

- Так, щодо цього... Розумієш, мені дуже потрібна твоя допомога...

- Тобі?

- Так...

- Хм, цікаво. А чому саме моя? І з чим? Що це за справа, що дорослий хлопчик просить допомогти дівчину, з якої познайомився вчора?

- Я розумію, як це виглядає, але... - Злісний був збентежений.

- До того ж ти лиходій, Злючко. Не забув?

- Прошу, пообіцяй, що вислухаєш мене.

- Добре, я вся твоя, - Tender Lady сперлася на лікоть і закинула до рота ще печиво.

Стриматися після таких слів і не пекти раків було неможливо, тож почервонілому юнаку знадобилося трохи часу, щоби почати:

- Т-так, дякую тобі... То ось... Кхм, кхм! - Злісний відкашлявся, щоби зібратися, і розпочав свою розповідь. - Знаєш, у мене є мрія. Я хочу стати єдиним злодієм у цьому Світі. У далекому дитинстві я вирішив, що здійсню її, і саме тепер я зможу зробити це. З твоєю допомогою, Тіллічко.

- Пх, пх, пх, - звуки стримуваного сміху Tender Lady могли б здатися образливими, якби Злісний не бачив її зніяковіле обличчя, хоч би як вона хотіла приховати його.