III

Потрібно визнати, що попри всі свої непомірні амбіції та сподівання, знайомий нам з вами поганець і справді був не дуже популярним, якщо навіть не сказати зовсім неавторитетним злодієм. Багато хто з героїв і навіть з колег Злісного по злодійському ремеслу не бачив у ньому жодної загрози ані для суспільства, ані для себе. Лише недосвідчені, зовсім ще зелені новачки боялися таємничої чорної постаті з темним непокірним волоссям і великими задумливими очима, що так часто спалахували яскравим помаранчевим сяйвом. Але згодом і вони, розчаровані першою зустріччю зі своїм страхом, переставали вбачати в ньому небезпеку. Причина такого відношення крилася в одній істотній особливості характеру самого Злісного. Справа в тому, що за два роки своєї скромної порівняно з іншими злодіями кар'єри юнак і справді не завдав жодній живій істоті навколо себе ніяких тілесних ушкоджень. Винятком могли бути хіба що комарі, на укуси яких у юного правопорушника була алергія. Великий Пан Злісний, як він сам гордовито іменував себе, називаючи відомим і могутнім злодієм, не хотів і не став би робити комусь боляче. Так, думка про завдання іншим болю, і що важливо підкреслити - фізичного, лякала парубка й викликала в нього почуття відрази. Усі його злочини завжди обмежувалися крадіжками, псуванням майна й зв'язку, саботажем роботи ЗМІ та соціальних мереж, різними формами вандалізму. Щодо останнього, Злісний найбільше любив зривати шкільні свята, вистави, конкурси, переривати молодіжні флешмоби. Якщо говорити відверто, не гидував цей поганець і телефонними розіграшами. Але що б ви там не думали, навіть у такого вузькопрофільного хулігана, як Пан Злісний, був строгий моральний кодекс, якого той суворо дотримувався.

  Вагомим чинником у зростанні неприязні значної кількості професійних героїв, а подекуди й новачків, до дивного злодія була і його надзвичайна сила. Ще жодному охоронцю правопорядку, нехай навіть всесвітньо відомому й прославленому безліччю перемог, не вдалося здолати й ув'язнити того бешкетника. І не стільки тому, що психокінез юнака вважався чи не неперевершеною зброєю, що не залишала жодному з суперників і шансу, скільки тому, що сам Злісний являв собою особу дуже обережну, ніколи не переоцінюючи свої реальні здібності й не поводячись з опонентом нерозсудливо. Принаймні це все було правдою до сьогоднішнього дня. Неймовірно вродлива дівчина в сліпучо-білому одязі, яка так неочікувано увірвалася в його життя, не виходила в парубка з голови. Він багато разів поривався зайнятися своїми буденними справами, стільки спроб відволіктися здійснив, брався й за те, й за інше діло - і все марно. Викинути з голови думки про загадкову красуню він не міг. Усюди ввижався Злісному її милий образ, усюди чулося те лагідне "Злючко", що вона промовляла до нього якихось півдоби тому...

  На щастя, розмова на заході Сонця з Гаєм Генідзо принесла свої плоди. Задоволений юнак сидів зі стареньким ноутбуком, вкраденим з техномаркету ще 3 роки тому, на просторому ліжку, сміливо скинувши ковдру на ідеально чисту підлогу. У мережі він із захопленням читав усю наявну інформацію про Tender Lady - свою вчорашню відвідувачку.

- А ти молодець, Генідзо, - неголосно, але з помітною радістю в тоні говорив Злісний. - Хоч ти й грубіян, але іноді можеш бути навіть дуже корисним. Погано тільки, - продовжував він вже спокійніше, - що я сам не розгледів цю абревіатуру. Напевно, мені вже потрібні нові окуляри... Виходить, доведеться знову грабувати оптику й брати персонал у заручники. Хоча, - на обличчі злодія з'явилася легка усмішка, - доктор Норвест мене давно знає, хоч він не панікуватиме. Ох, тільки б вони не набрали новеньких стажерів, будь ласка! Чому б не виділити лиходіям по особистому лікарю...

  Парубок глибоко зітхнув і продовжив, так само усміхаючись:

- Tender Lady, значить. То он як тебе звуть, кралечко. Приємно познайомитися, моє ім'я ти...

  Юний лиходій зробив велику паузу, було видно, що в той момент думки несли його кудись далеко-далеко. Так пройшло декілька хвилин, доки, нарешті зібравшись, він зворушено прошепотів: "Злючка".

- Злючка, - повторив Злісний голосніше. - Хо, це так смішно! Злючка! Точно, друже, час вже тобі збиратися з розумом...

  Задумливий парубок підвівся з ліжка і підійшов до люстра, яке було зовсім поряд, варто було лише ступити пару кроків. По той бік блискучої у світлі тьмяної лампи поверхні вінтажного дзеркала стояла середня на зріст для своїх 17 років юнацька постать, одягнута у щільну чорну сорочку без жодної світлої прогалини, таку саму чорну жилетку й, що було вже зовсім очікувано, не менш темні брюки. Все в цій постаті - від комірця до шкарпеток - було чорним, темнішим за липневу ніч. Навіть неслухняне волосся, немалими зусиллями укладене на старий манер, і те було кольору воронячого крила. Єдиним світлим елементом, що виділявся на фоні всієї тої чорноти, було незвичайно бліде обличчя. Шкіра була настільки білою, з якимось нездоровим відтінком, що пересічній людині юнацька постать перед дзеркалом могла б здатися живим мерцем.

  Прискіпливо оглянувши своє відображення, Злісний суворо й навіть з деякою тугою у погляді подивився собі ж в очі. У ті самі серйозні, але водночас підступно щирі, добрі очі, які так часто спалахували яскравим помаранчевим сяйвом. Ховаючись за великими окулярами в чорній оправі, вони відбивали силует злодія так само, як це робило дзеркало, лише робили його ще темнішим...

- Навіть не мрій, паскуднику, - промовив він до себе із неприхованим роздратуванням і трохи сумно додав:

- Дівчатам не подобаються поганці... ну, тобто не такі. У будь-якому разі не такі, як ти... І не таким милим, як вона...

  Знову глибоко зітхнувши, Злісний ненадовго задумався. Згодом його губи знову розплилися у посмішці, ледве оголивши маленькі гострі зуби. Парубок продовжував:

- Гей, друже, не журися. Адже це все всього лише твої дурні юнацькі забаганки. Не забувай, адже в нас є план, - він відвернувся від дзеркала й посміхнувся ще ширше. - І ця дивовижна дівчина допоможе нарешті його здійснити.