II

Вечірнє сонце, що краєм вже торкалося обрію, пестило на прощання своїм теплим промінням велику й понуру електростанцію на краю зеленого лісу. Легенький вітерець ледь чутно лоскотав розкидисті крони дерев, від чого листя тихенько й заспокійливо шепотіло щось приємне. У повітрі висіла вибухівка, різноманітна зброя ширяла тут і там, облямована яскравим помаранчевим сяйвом. Власник цих речей не міг поворухнути навіть кінчиком пальця й безпорадно левітував над землею в неприродній позі, міцно стуливши щелепи. Намагаючись розкрити рота, він ще деякий час мугикав і видавав схожі незрозумілі нікому звуки, доки остаточно не здався, відмовившись від своєї надії на звільнення. Неподалік від нього так само безпомічно завис і популярний серед молоді герой Гай Генідзо, який був здатен багато на що, але тепер вже не здавався таким могутнім. Суперсильний і надшвидкий, він застиг під дією того самого помаранчевого сяйва й відрізнявся від злодія, якого прибув затримати, тільки тим, що міг вільно ворушити головою та всім, що належало його привабливому обличчю, тож і говорити.

  Темна постать з яскравими помаранчевими очима, які сяяли, немов два великі ліхтарі, неспішно приземлилася перед полоненим героєм.

- Ну здоров, Генідзо, - в її лукавому й трішки гордовитому голосі чулася зухвалість.

- Ти... - герою явно не подобалася присутність співрозмовника.

- Ой, бобре, невже ти за мною анітрохи не скучив? Вибач, що завадив твоїм планам, але, розумієш, мені потрібно дещо в тебе спитати. Допоможеш старому знайомому? - темна постать перейшла на зовсім дитячий, фамільярний тон.

- Що тобі знов потрібно від мене? Я тут взагалі-то ділом зайнятий, якщо не помітив!

- Та не хвилюйся ти так: продовжите ви свої справи. Тільки трішки пізніше. А зараз краще скажи мені ось що: мені потрібна деяка інформація про твою нову колегу.

- Та йди ти до біса, Злісний! Зовсім з глузду з'їхав?! Нічого я тобі не скажу!

- Як так не скажеш? - юнак помітно здивувався, його обличчя прийняло зовсім по-дитячому обурений вигляд.

- А ти примусь мене! Думаєш, я тебе боюся? Сподівайся! Та ти за всі ті два роки, що тут вештаєшся, нікому не завдав шкоди. Тільки хуліганством і займаєшся! І після цього все ще віриш, що можеш мене залякати?! Покажи мені тих, кого ти поранив чи вбив. Де вони, га?! Хоча б один?

  Злісний просто стояв перед ним і дивився на галасливого героя грізним, повним образи поглядом, не в змозі заперечити почутому.

- І що ж ти за злодій такий? Над тобою не те, що інші злодюги сміються, тебе навіть герої-новачки не бояться. Ти думаєш, чому вони постійно до тебе чіпляються? Тому що здоров'ям заради такого трофею ризикувати не потрібно! Скажи, Злісний, ти взагалі здатний зробити комусь боляче?

  Чорна постать продовжувала мовчати.

- Так я і знав. Ти не злодій, ти трус і нікчема. Завжди ним був і назавжди залишишся.

  Після нетривалої паузи Пан Злісний порушив навислу тишу:

- Усе сказав?

- Так, - уїдливо відповів йому Генідзо.

- Ну диви, я не хотів по-поганому, але ти мене змусив, - міміка юнака тепер явно вказувала на повернуті самовпевненість і зухвалість, хоча тінь глибокої образи ще не встигла полишити молоде обличчя.

- І що ти мені зробиш? - продовжував хизуватися Гай.

- Хмммм, - задумливо протягнув Злісний, - ну, наприклад, я можу розповісти Рейчел про те, чим ти займаєшся зі своїми фанатками.

- Ти смієшся? Нічим я не займаюся, і взагалі моє особисте життя тебе не стосується.

- Ооо, справді? А ось твоєї дівчини стосується, - губи злодія розповзлися в широкій злій посмішці, оголивши ряд дрібних, гострих зубів. Він продовжував: Гадаю, вона буде дуже розчарована, дізнавшись про те, що ти робив з однією з шанувальниць  у минулий четвер.

- Пф, та ти блефуєш, - сказав Генідзо, закотивши очі, - я був на завданні, а потім на бенкеті в Неомена.

- Твоя коханка з тобою не погодиться.

- Яка ще коханка?! В мене немає ніякої коханки!

- Впевнений? – шкірився Злісний, - а хто тоді робив тобі…

  Юнак нахилився до вуха свого співрозмовника й почав щось шепотіти. Очі Гая Генідзо поступово все круглішали, поки він слухав ті страшні подробиці, доки нарешті не налилися кров'ю від божевільного сорому й гніву.

- Та що ти взагалі собі дозволяєш?! Ти, брудний шмат собачого мммм, мммм! - рот грішного героя стулився раніше, ніж він встиг доказати до кінця.

  Натомість юний поганець перед ним переможно посміхався на всі свої сорок вісім дрібненьких ікл. Він скосив голову набік і приставив палець до вуст.

- Тсссссс... Не бійся, паскуднику, я не розповім Рейчел про твої пригоди, але натомість я попрошу в тебе всього одну малесеньку послугу. Будь хорошим хлопчиком і розкажи мені все, що знаєш про героїню в білосніжному трико.

- Ммммм ммм ммммм!

- Зараз я розтулю тобі ротика, а ти постарайся не бути грубіяном, домовились?

- Чортяко, та як ти це робиш?! У тобі залишилося хоч щось людське?! Тільки відпусти мене, я тебе випатраю!

- Що з дівчиною, Гаю? - з тиском і наполегливістю продовжував питати Пан Злісний.

- Та не знаю я нічого про неї! Вона з'явилася в нас кілька днів тому й одразу почала розпитувати досвідчених героїв про особливості професії! Звісно, такій кралі ніхто не міг відмовити!

- Вона зверталася до тебе?

- Так, я навіть пропонував показати їй майстер-клас, але ця нахабна сучка відшила мене!

- Ввічливіше, хлопче, - удавано дружньо попросив злодій.

- Та йди ти до біса, чортів псих! Коли ти нарешті подорослішаєш?!