28 Розділ: Довгоочікуванний океан

Демон, прийшовши до тями, з усієї сили смикнув штурвал на себе. Корабель вмить повернувся у став рівно. Вся команда змогла знову відчути підлогу під ногами.

- Уводь корабель, Магумо! – Кричала ельфійка, витріщивши очі на напівбога.

- Не можу! Штурвал заклинило! - Магума схопився за штурвал, намагаючись повернути його на місце, але металева гайка не хотіла піддаватися.

Ронал разом із стражем навалилися на кермо, намагаючись повернути його до робочого стану, але воно пішло тріщинами та переламалося навпіл. Корабель почав падати. Ящики знесло разом з Гредхардом з корабля, перш ніж він почав крутитися ще сильніше. Потужний порив вітру відірвав Маль. Ельфійка з криком полетіла вниз. Ронал стрибнув слідом за нею. Лія старанно чіплялася за підлогу, але ураганному вітру та сильному дощу вдалося віддерти дракона та викинути за борт разом із відірваними з підлоги дошками.

- Ваша Величносте! – Прокричав Магума. Він теж спробував вистрибнути з судна, але його вага зіграла з ним злий жарт. Від сильного поштовху одна лапа демона проломила дошки і він впав на підлогу.

 - Та, щоб тебе!! - Зло прокричав демон, подивившись на застряглу ногу.

 - Ма-аль!!! Хапайся! - Ронал простяг ельфійці руку і підтяг до себе, обійнявши за талію. Хлопець вкрив її голову своєю рукою, намагаючись хоч якось захистити від вітру та майбутнього удару.

 - Пес, ти зовсім здурів? Навіщо ти стрибнув за мною? Ти ж загинеш! - Волала дівчина, інстинктивно притискаючись до хлопця щільніше.

- Я загину, але збережу тобі життя, щоб не сталося! - Прокричав Ронал, перетворившись на перевертня. То була його остання надія на порятунок голови фракції ельфів.

- Ронал... - Простягла лучниця, притулившись до волохатого звіра міцно-міцно.

Ельфійка і перевертень каменем летіли вниз, чекаючи на свій кінець. Повз них лише на секунду пролетіла Лія. Вона, притиснувши свої крила до тіла, стрімко летіла до землі, наче шуліка на свою здобич. Дівчина металася, намагаючись розкрити свої непотрібні крила і злетіти. Вона кружляла, крутилася, опираючись щоразу повітряному потоку. Ось уже з'явився пісок. Так і настав би кінець всій команді дракониці Лії Ігніс, але воля і завзятість взяли гору. Дівчина, розкривши свої крила всього за пару метрів від кінця, різко злетіла в небо. Було важко дихати, а нерухомі м'язи крил, які стільки часу були майже нерухомі, страшенно боліли та горіли, розпочавши свою роботу. Втративши самовладання, Лія знову почала падати. Але, знову зібравши всі свої втрачені думки в голові і зосередившись, дівчина з новою силою пурхнула в небо. Другі легені відкрилися, дозволивши драконові дихати розрядженим повітрям. Звикнувши до обставин та важкого дихання, Лія озирнулася. Побачивши Ронала і Маль, які летіли до землі, вона змахнула крилами. За мить вона наздогнала обох, схопила їх за одяг та шерсть і піднялась вище. Ельфійка і перевертень підняли голови, радісно заплескавши віками.

Лія, зчепивши зуби, намагалася не звертати увагу на біль у м'язах. Її крила не зупинялися ні на мить. Піднявшись ще вище, вона помітила крізь пелену дощу Гредхарда і полетіла тепер за ним. Зачепивши старого своєю клешнею на кінці хвоста, дівчина раптом почала падати - непосильний тягар крила королеви ще не могли витримати. Розуміючи це, дракониця продовжувала тримати крила відкритими, щоб пом'якшити своє падіння і не поранити свій вантаж надто сильно. Але, певне, цього було недостатньо. Лія кам'яною брилою впала на землю. Боком проїхавши мокрою поверхнею, королева випустила своїх друзів. Вона все ковзала і ковзала, поки майже повністю не поринула у мокрий пісок. Тут вже поруч із нею впав і сам «Сокіл». Грот-щогла і фок-щогла розлетілися, ліве крило відірвалося остаточно, турбіни вибухнули одна за одною, піднявши міріади піщин у повітря. Кіль відламало від трюму, поділивши корабель навпіл. Судно просіло в пісок і вперлося вцілілим крилом у піщану дюну, зупинивши своє ковзання. У цей момент корабель викинув із палуби чудом уцілілого Магуму. Той влетів чолом в одну з щогл, які лежали поруч. Пісок, який піднявся від вибуху, повернувся на своє місце, укривши все і всіх товстим жовтим покривалом.

- Ай, боляче! – Скрикнув напівбог, сповзаючи по щоглі вниз. - Добре ж нас пошмагало. – Демон взявся за свою голову. Встаючи, він глянув праворуч і побачив, як з ями в піску виглядають крила та ноги Її Величності. Дівчина, тремтячи від перенапруги і відкашлюючись від піску, який потрапив їй у рот, намагалася встати.

- Ваша Величність?! - Кинувся на допомогу юній королеві напівбог.

- Я без сил, шафа. Правим крилом поворухнути зовсім не можу. - Дракониця не змогла підвестися і знову впала обличчям у пісок, якого так відчайдушно намагалася позбутися. Магума взяв на руки дівчину і пішов до укриття. Під уцілілим крилом корабля було відносно сухо, навіть не дивлячись на невеликі дірки в вітрилах. Підійшли Маль із Роналом, хлопець під руку вів Гредхарда. Вони присіли поряд із королевою та демоном.

 - Ви у нас герой, королева! - Радісно вимовив Гредхард і відразу постукав по своїх грудях, важко відкашлюючись. При цьому русі пісок почав сипатися у нього звідусіль. Старий затряс головою, і дрібні піщинки полетіли в різні боки, створюючи навколо голови торговця жовту хмару. Маль, побачив це, розширила свої очі так, наче побачила чудовисько. Вона навіть боялася уявити, що може діятись у її волоссі, якщо така кількість піску сипалася з коротко стриженої сивої голови.

- Не такий я й герой. Краще скажіть, як ви? – Схвильовано запитала Лія, прикусивши губу від болю.