14 Розділ: Переродження

На третій ранок після подій у Яноні Лія прийшла до тями. Її тіло боліло, а голова розривалася на шматки. Зосередитись було зовсім неможливо. Насилу відірвавши голову від подушки, дракониця сіла на ліжку. Зачекала, поки запаморочення та нудота пройдуть. Крізь зачинені віконниці ледве проникало світло, в кімнаті було волого, в хаті тихо. Лія встала, спираючись на стіну. Трохи постояла, давши можливість ногам набути сили. Потім, похитуючись, дійшла до дверей, відчинила їх і спустилася вниз.

У повітрі літали тривога та хвилювання. Маль стояла біля столу, схрестивши руки на грудях і дивилася у вікно. Погляд ельфійки був похмурим і дуже стривоженим. Ронал сидів на дивані поруч із Мортелем. Хлопець лежав, закинувши складені замком руки за голову. Місяць і Кішка стояли навпроти сходів. Було відчуття, ніби ти перебуваєш на цвинтарі і спостерігаєш за похоронами: темний одяг, засмучені й співчутливі погляди, схилені голови.

- Що трапилося? – Спокійно запитала дракониця своїм тонким голоском, оглядаючи всіх присутніх.

- Ваша Величність… - Маль відвернулася від вікна, радісно посміхнувшись.

- А де мама? Ну, чого ви мовчите? - Дивилася розгублена дівчинка на друзів.

Присутні знову поглинули у себе, схиливши важкі голови ще нижче, відчуваючи на собі розгублений погляд.

- Ви не пам'ятаєте ту ніч у замку? - Ронал підвівся з дивана і рушив у бік королеви. Мортель теж змінив своє положення, сівши.

Лія хитнулася - спогади спливли в її дитячій пам'яті. Спогади тієї злої ночі, яка забрала з собою Ріель. Усі напружилися, хоч і сподівалися, що Лія зможе сприйняти цю новину спокійно. Аліка наперед наклала на команду магічний щит, який мав захистити їх від магічного імпульсу.

- Маль, вона ж померла? – Запитала дівчинка голосом, який зривався від болю. Ронал підійшов упритул до Лії і захотів обійняти її, але та відсунулася, не дозволивши йому зробити це.

- Лія ... - Співчутливо простягла ельфійка.

- Я хочу знати,  вона померла? - Лія підняла мордочку, по її щоках текли сльози. Вона стримувалась, як могла, але емоції не збиралися відступати.

 - Так. - Тихо відповіла їй ельфійка, стиснувши свою поранену руку долонею. Дракониця затихла, заплющивши очі. Затамувала подих, потім глибоко потягла носом повітря, глибоко видихнула. Друзі завмерли.

Лучниця рушила до сходів з бажанням обійняти дівчинку і заспокоїти її поранену душу, але Лія, відкривши очі, витягла руку з піднятою долонею вперед, показавши, що все гаразд. Витираючи сльози іншою рукою, вона сказала:

 - Втрачене не повернеш, а померлого не воскресиш ... нам треба рухатися далі ... Аліка?

- Т.. так. - Смикнувшись, відповіла їй алхімік.

- Ти, здається казала, що один з маминих вчителів живе в землях звіроподібних? - Лія витерла сльози рукавом. Магія всередині дівчинки вщухала - це не лишилось непоміченим для очей алхіміка. Дівчина непомітно кліпнула двічі, даючи зрозуміти іншим, що все гаразд і можна розслабитися.

 - Так, це так. У книзі говориться, що там, - Аліка махнула рукою убік, - за північними горами живе перший страж - Магума. - Вона поправила окуляри і посміхнулася.

- Тоді нашою наступною метою буде «Володар вогню». - Грізно промовила дракониця, стиснувши руки в кулаки.

- Ваша Величносте, ми, якщо й потрапимо на землі звіроподібних, то без провідника однозначно не дістанемося «Володаря Вогню». – Вигукнула Маль, підморгуючи Місяцю та Кішці. - У тамтешніх лісах мешкають зграї льодогорів, а між гір літають біа-зу. «Після того, як я не послухалася слів Ронала і скористалася луком, моя рука почала боліти ще сильніше, а перев'язка бинтами не дозволяє мені натягнути тятиву, та й другим кортиком скористатися мені поки не вдасться. А значить, якщо ми все ж таки потрапимо в засідку на шляху до вулкана, від мене буде мало толку. Зайві руки нам точно не завадять». - неохоче зізналася сама собі дівчина.

- Місяць, ти ж жив у парі ліг від вулкана? - Лія подивилася на перевертня знизу вгору.

- Жив, але я не збираюся вести тебе туди, названа королева. - «Якщо ми вирішили приховати від неї, хто ми, доведеться поки що взяти участь у виставі» - Місяць непомітно повернувся до Ронала, хитнувши головою. Перевертень відповів тим самим.

- Прикуси язик, інакше я його зараз тобі вирву! - Ронал наїжачився, захищаючи Лію. – Лія Ігніс – справжня королева. Маль, схопивши переветня за рукав, похитала головою, просячи його не втручатися.

- Так, я королева і мій обов'язок захищати та оберігати своїх підданих! - Дівчинка стояла, тримаючи спину так прямо, що їй позаздрив би навіть будь-який вишколений солдат. - Ти втратив матір, Кішка брата. Їхні смерті лежать на моїй совісті, тому що я не впоралася із завданням, даним мені матір'ю. Тепер я хочу все виправити, врятувавши тих дітей, які ще живуть і дихають. – Розмахувала малеча руками. - Я прошу тебе допомогти мені не як підданого, а як свого брата, як товариша. Якщо ти хочеш піти - будь ласка. Але якби тобі й справді було начхати на нас, ти втік би ще тієї ночі, залишивши нас помирати! Але ти все одно прийшов по нас і врятував. Навіщо тоді ти це зробив? - Крихітка насупила брови, підійшовши майже в притул до перевертня.

 Місяць на мить задумався: «Я вважав тебе дитиною, але тепер я бачу, як ти виросла. Ти справжній лідер...», а вголос продовжив: