11 Розділ: Очікування (1 частина)

Настав ранок наступного дня. Будинок був наповнений тишею, ніби всі його мешканці втратили голос. Двері в одну з кімнат відчинилися, і в середину обережно увійшла ельфійка. Дівчина підійшла до ліжка, погладив по щоці сплячого дракона. Маль оглянула дитину. Дракониця була бліда. Тепло, яке раніше було постійно присутнім, тепер ледве відчувалось. Сили малечі виснажилися настільки, що навіть зігріти себе вона була не в змозі. Лучниця вкрила дитину ковдрою, поцілувавши дитину в чоло. Вона зачинила двері і неквапом спустилася на перший поверх.

Команда у повному складі, зберігаючи мертву тишу, сиділа внизу. Почулися легкі кроки і всі з надією подивились на сходи. Ельфійка спустилася, заперечливо похитавши головою.

 - Фу-у-х… - Тяжко видихнув Ронал, поклавши голову в долоні. Йому було страшно уявити, що буде, коли дракониця прийде до тями і згадає, що втратила свою матір. Хоч і названу, але таки мати. Він, звичайно, дуже хотів, щоб Лія якнайшвидше прокинулася, але внутрішньо сподівався, що цей момент станеться пізніше.

 - Вона так довго спить. Це нормально? - Схвильовано спитав Мортель, сидячи у ногах Гредхарда.

 - Що ж ви наробили... - Тихо додав продавець. Чоловік спробував підвестися, але біль у м'язах і тілі, що не до кінця відновилося, не давали йому цього зробити. Гредхард скривився і просто поклав руки собі на груди.

 - Це було не наше рішення. Якби ми забрали її насильно - все було б тільки гірше. - Сказала Маль, вставши поряд з засмученим перевертнем.

- Вона стільки енергії з себе вивільнила! Навіть я зі своїми знаннями просто не можу уявити, як така міць змогла уміститися в такій крихітці? - Аліка, сидячи на кріслі, поправляла бинти, які сповзали з її крил.

- Це нормально. – Відповів Місяць. Вся компанія відразу перевела погляд на біловолосого перевертня.

 - Звідки ти знаєш, що це нормально? - Запитав Ронал, піднявши на побратима стомлені очі.

 - Спершу я хочу дізнатися, чи розповіли ви про нас своїм друзям? - Місяць закинув ногу на ногу, зручніше вмостившись на стільці.

Гредхард, Мортель і Аліка запитливо подивилися на Маль та Ронала. Ельфійка тяжко видихнула.

- Кішка і Місяць – створіння, що прийшли ще з тих часів, коли жила Нітрил. У це важко повірити, я розумію. Але зброя, їх здібності свідчать про правдивість моїх слів.

 - І як вони можуть виглядати так молодо, якщо жили аж до вашого народження? – Видихнувши, спитав Гредхард. Чоловік повільно зітхнув і продовжив. - Мені скоро сімдесят і я вже виглядаю як старець, а вони прожили тисячу років і виглядають трохи старшими за вас. - Тяжко видихнув Гредхард

- Одна сутність, яка управляє магією крові і має здатність до метаморфозу, якимось чином врятувала нас і помістила в глибокий сон. Під впливом якогось заклинання, що не дає нам постаріти, ми з Місяцем проспали кілька століть. Коли ми прокинулися, ми познайомилися з цією сутністю, яка врятувала нас. - Промовила Кішка, поклавши руки собі на коліна.

 - «Клас ельвєки, оленячі роги, хвіст з китицею, звірячі лапи, лускато-деревна шкіра, швидка регенерація. Тільки вогонь здатний поглинути їхні душі.»  - Промайнула в голові Аліки коротка замітка з «Літопису створінь, що коли-небудь жили». Але через свою сором'язливість Зоряна не стала озвучувати те, що вона знає, щоб не бентежити цим інших.

- Вона сказала, що за наш порятунок ми повинні допомогти їй у відповідь. І ще, що ми повинні знайти спадкоємця і допомогти йому дістатися до вартових. Потім ми вчилися пізнавати світ наново, при цьому весь цей час ми не знали про існування один одного. - Похитала головою жінка. – Лише два роки тому сутність звела нас разом і сказала, що вдвох у нас більше шансів урятувати спадкоємця. З того часу ми шукали королеву скрізь, де тільки могли.

 - Тобто ви жили ще в ті часи, коли не було війни? Коли Нітрил була жива? – Здивовано спитав Мортель, нахилившись трохи вперед.

- Не зовсім, ми народилися та прожили все своє дитинство без війни. Кожен із своїх причин покинув рідні краї та опинився в Яноні. Там я і Кішка, ще зовсім юні, вступили в елітні загони ассасинів, які перебували під керівництвом третього вартового Нітріл - Котти. - Місяць кинув косий погляд у вікно і не знайшовши там стороннього, продовжив: - Незабаром почалася війна. Сім довгих років ми билися з демонами. Таємні вилазки, диверсії, доставка послань – цим займався наш загін. Багато хто з наших загинув у перші п'ять років війни. Після смерті Нітрил, я повернувся додому, і ось тільки там я до кінця дізнався про усю підступну суть демонів.

 - Давайте ближче до діла. Ми говорили, чому для Лії нормально спати так довго? - Перебив перевертня Гредхард, повернувшись до нього обличчям.

Місяць закрив долонею обличчя. Він косо глянув на старого і, ніби погодившись, почав говорити:

- Нітрил, бувало, поверталася додому, ледве стоячи на ногах. Вона витрачала багато магії та фізичної сили на захист своїх людей і на відбиття ударів темного владики. Через нестачу енергії королева, після повернення, могла спати кілька днів, і розбудити її було неможливо. Скільки б слуги не розштовхували її заради дрібних гостей, які прийшли до неї, у них це не виходило.

 Вона прокидалася тоді й тільки тоді, коли повністю відновлювала свою енергію, або якщо сама відчувала небезпеку. Лія - це водночас і дочка Нітрил, і та сама минула королева. А якщо так, то вона також відновлюватиме енергію, як і раніше. Нам залишається лише чекати на її пробудження. – Сказав Місяць, спершись на спинку свого стільця.