5 Розділ: Щаслива втеча

Чорні хмари почали затягувати небеса, обертаючи день на непроглядну ніч. Маль, засинаючи, хитала головою, а Ронал уже на всю хропів. Раптом ельфійка прокинулася, штовхнувши ногою перевертня.

 - Маль, ти чого штовхаєшся! - Огризнувся хлопець, нахилившись до дівчини.

Маль притулила до губ Ронала палець. Її вуха стояли торчком і зрідка тремтіли. Нахмурившись, дівчина прошепотіла:

- Тс-с-с! Чуєш?

Перевертень нагострив вуха. Скрегіт кігтів по викладеній камінням дорозі чувся десь позаду. Тяжке дихання і нестерпно похмура енергетика ставали з кожною секундою дедалі ближче.

- Кратоси!!! Скаїр відправив їх за нами! - Стривожено промовив перевертень, підвівшись на ноги і виглянувши з вікна карети. - Як він міг здогадатися, в який бік ми рушимо? Ах, демон тебе дери! Маль, буди Ріель, і якнайшвидше їдьте до Аліки. – Повернувся до ельфійки Ронал.

- А ти куди зібрався? - Здивувалася ельфійка, вже дістаючи свій лук і готуючись натягувати тятиву.

- Мілорд, міледі, маєток алхіміка вже мелькає за деревами! – Вліз у їхню розмову кучер.

- Чудово! Я затримаю кратосів, а ти захищай карету. - Тицьнув хлопець пальцем ельфійку в лоба. У відповідь на цю витівку та почервоніла від злості, як помідор, і мало не викинула перевертня з карети власноруч.

- Та, я тебе зараз! – Скрикнула дівчина від злості.

- Кучере, гони коней! - Вискалив перевертень ікла на ельфійку.

- Є, пане!

- Повеселимося! - Ронал вистрибнув із карети і побіг у ліс. Гучне виття пролунало, і кучер смикнув коней за віжки, через що ті пустилися в кар'єр. Знову пролунало виття – одночасно схоже і на щурячий вереск, і на рев величезного звіра. Сильний вітер гойдав дерева, а темні хмари затягли небосхил.

Маль зло загарчала і одразу почала розштовхувати все ще сплячу від втоми попутницю.

- Ріель! Ріель! Прокидайся!

 - А? Що? - Скрикнула перелякана дівчина, притиснувши до себе позіхаючу драконицю.

- Скаїр пустив за нами кратосів. Бери королеву і лягай на підлогу. - Із цими словами ельфійка обернулася. Несподівано з кущів вистрибнула рогата тварюка, влетівши прямо у вікно карети. Її потужні щелепи вчепилися в ліву руку лучниці.

- Щоб тебе! - Маль закусила губу, але встигла зреагувати, випхав монстра з карети ногою. Але той встиг забрати з собою в зубах один з її наручей. Зелена кров дівчини капала тонкими струмками під ноги, з-під краю роздертого рукава сорочки виглядала глибока рвана рана. Ікла темного упиря встигли-таки добратися до кістки, але здерти ласий шматочок йому не вдалося. Біль так і норовив пробратися в голову, змушуючи дівчину забути про бій. Маль все сильніше натискала на бідну губу, щоб позбавити себе від іншого нав'язливого болю. Дві пари жовтих очей почали миготіти то тут, то там, рівняючись з каретою. Від чотириметрових туш несло смородом гнилої мертвечини. Ріель залізла під лаву, вкриваючи свою названу дочку всім своїм тілом. Малятко схопилося за неї так міцно, що її крихітні кігтики почали впиватися в ніжну дівочу шкіру. Але не дивлячись на хвилювання і страх, дитина невідривно дивилася у вікно і тихо шипіла, наче кішка. Ріель уважно стежила за обличчям своєї підопічної, щоб вчасно відреагувати і заспокоїти, якщо це буде потрібно. Якоїсь миті Лія відвела погляд від вікна і уважно подивилася на Ріель. Погляд її був таким глибоким і проникливим, сильним і, водночас, ніжним, що душа Ріель не витримала і відкрилася назустріч нескінченному потоку кохання. Дівчина притиснула маленьке тільце до себе так ніжно, як тільки рідна мати може притискати рідну дитину. Сльози потекли з очей Ріель. Лія, як могла, рученятами притискала до себе блакитнооку дівчину, відчуваючи, що їй можна цілком довіряти. У серці маленького дракона у відповідь на захист і розуміння розквітло почуття глибокої прихильності.

Ельфійка в цей час стояла посеред карети та стежила одночасно за двома віконними отворами. «Тільки б встигнути, тільки б встигнути!» - думала про себе Маль, сіпаючи то одним, то іншим вухом, прислухаючись до лісового галасу.

А в маєтку Аліка Зоряна сиділа за столом на другому поверсі та читала книгу. Раптом пролунало виття чудовиська. Алхімік відклала книгу і, відчинивши вікно, злетіла до небес, щоб оглянути звідти весь ліс. Вона побачила, як тіньові монстри Скаїра переслідують її карету, яка наближалася до маєтку. «Як не вчасно. Потрібно щось зробити, поки кратоси не дісталися до них».

 Фукуроу простягла руку вперед. Перед нею з'явилося жовте алхімічне коло, що сяяло зеленими рунами. Над будинком утворився прозорий купол, який, як за командою, почав опускатися на маєток. Аліка схвально хитнула головою і знову подивившись на карету, сказала:

- «Швидше! Не можна, щоб вони добралися до карети!»

 Ці ж слова пролунали і в голові спітнілого і зблідлого від страху кучера. Чоловік сильніше стиснув у руках віжки, схопив кінський батіг і з усього розмаху вдарив коней по крупу.

 - Давайте! Швидше! Не смійте підводити нашу пані! - Прокричав зло кучер і знову вдарив коней. Ті заіржали від болю і побігли з останніх сил. Їхня чорна грива металася з боку на бік, а копита дзвеніли, як найгучніші дзвони в стародавніх храмах. Маєток стрімко наближався.

У цей час Маль розверталася від одного вікна карети до іншого, вбиваючи кожну тварюку, яка наважувалася показати свою морду. Якоїсь миті ельфійка повернулася вліво, готуючись пустити чергову стрілу в нового монстра, який наближався до карети. Але величезний чорно-коричневий вовк випередив її, розчавши череп щелепою. Чорна кров бризнула, залишившись яскравою плямою на морді лікана. Вовк засяяв, задоволений перемогою. Наступної миті в карету застрибнув Ронал, який вже обернувся людиною. Рукавом своєї куртки він намагався стерти з обличчя чорну смердючу жижу. Але швидко зробити це не вдалося. Він глянув на Маль і крикнув так, щоб усі його почули: