- Олівія, сонечко живемо в одній квартирі і не бачимось.- тітка Люба стояла біля плити та щось смажила.
-Ой тітко Люба, роботи дуже багато.
- Та шо ж це за робота така, шо в ніч додому повертаєшся ,а ну сідай розповідай мені все.- я дуже хотіла спати,але не могла відмовити тітці.
- Дівчат в дома нема, знову на гулянки свої пішли- тітка побачила що я дивлюсь на двері в кімнату дівчат.
- Зрозуміло - я сіла на стільчик та почала їсти яблуко,тільки зараз зрозуміла що нічого сьогодні не їла.
-Дівчинко моя ти що голодна, що ж мені твоя мама скажить - вона почала діставати з холодильника вареники з картоплею, та пиріжки з яблуком.
- Ви що нічого вона вам говорити не буде,але їсти я дійсно дуже хочу,нічого сьогодні ще не їла- я взяла в руки виделку та почала їсти вареники з сметаною, тітка їздила на дачу два дні тому,привезла багато чого домашнього.
Ми з мамою теж в селі жили корови та свині,кури теж тримали.
- Ну розповідай- присіла до мене навпроти тітка Люба.
-Та не має чого розповідати, робота як робота ,колеги дуже добрі,подругу собі знайшла.
-А якісь хлопці є? - подивилась вона на мене.
- Ну звісно ж є,але тітко Люба ви ж знаєте я таке не люблю.
-Любиш не любиш,але рано чи пізно потрібно все таки заміж вийти,діток понароджувати.Ой дитинко одружишся та й забудеш про мене- вона повернулась до плити й почала плакати.
-Ну що ви таке кажите, не забуду я вас, з дітками приїжджати будут гратись з вами. - я підійшла до неї та обійняла.
-Ти ж моє сонечко.
Тітка Люба справді була мені як рідна,дітей у неї не було, ще в дитинстві ми з моєю тіткою на літні канікули приїжджали до нею сюди. А коли вирішили куди я буду вступати, вона запропонувала щоб я жила з нею.
-Добре дитинко,заговорила тебе баба ,йди спатки.
-Добре, надобраніч.
-І тобі теж.