Глава 8. Смертельний цвіт

Ніч.Кімната принцеси Анни. Через відкрите вікно в приміщення падає місячне сяйво. На столику біля ліжка принцеси мерехтить свічка. Анна ще не збирається спати: вона читає про Бена Пітерсона, який був найкращим фехтувальником в Тілені. Дівчинка захоплюється ним з самого дитинства. Його пригоди й діяння надихають її. Вона хоче стати таким же бравим воїном, як Пітерсон. Читання Анни перерва її батько, який стояв в розчинених дверях.
 

- Ти ще не спиш? – запитав він.
- Ні, я читаю книгу, - відповіла принцеса

- Дочко, я хочу з тобою поговорити, — присівши, сказав Нолан й продовжив трохи стривожено – ти знаєш, що сьогодні я йду в бій з нашими ворогами, і ніхто не знає чим він може закінчитись.
- Що ти маєш на увазі, тату? – відклавши книгу, запитала Анна.
- Я лише хочу сказати, щоб ти була сильною і захищала свою матір. Ти – моє дитя. Тільки ти маєш право на престол. Пам’ятай це.
- Тату, але я не розумію.
- З часом ти все зрозумієш…

Поцілувавши доньку, Нолан погасив свічу й зачинив двері в кімнату.

З першим проблиском сонця армія в золотих обладунках та з прапорами, на яких зображено місяць, рушила з міста. В королівському війську налічується тридцять п’ять тисяч людей. П’ять з них – це кінні війська, двадцять – піхота, десять – стрільці та селяни. Ілая Диліо взяла під контроль магів, які погодились на участь в битві. Король Нолан їде попереду війська в королівських обладунках  Тілена.

Дорога до полів тривала приблизно дві години. Ворог також не змусив себе чекати. На пагорбах побачились прапори градійців, але на них не була звична груда льоду: вона була кривава.

Король наказав стати в стрій. Воїни чекали на знак. Ріг протрубив. Військо ринуло в бій. Король разом з іншими вершниками перші пішли в бій. В перших рядах градійців були воїни зі списами. Вершники падали зі своїх коней, але їм вдалося послабити ряди ворога. Ззаду на поміч вершникам бігли піхотинці разом з селянами. Стрільці, які стояли позаду всього війська чекали на знак Роберта, який їх очолював. Нолан разом з групою вершників загруз в гущі битви. Один за одним вороги падали від змаху його меча. Вмить в голову коня, на якому був король, один з ворожих воїнів встромив меч. Жеребець  позадкував й впав, придавивши ногу Нолана. Туша тварини не давала королю встати, а сил підняти її в нього не було. Король помітив, що воїн, який збив коня наближається до нього. Направивши меч на противника, він очікував удару, але вершник королівської кавалерії, промчавшись біля нападника, відрубав тому голову. Він під’їхав до Нолана та допоміг йому піднятись.

- Залізайте на коня! – викрикнув вершник.

Король заліз на коня й вони помчали.

-Де ми знаходимось?

- Ми знаходимось в центрі градійського війська. Потрібно по…

На цих словах розмова перервалася. Бідоласі пронизала голову одна з градійських стріл. Недовго думаючи, король скинув тіло чоловіка з коня й направися в потрібну сторону. Дощ з тіленських стріл ледь не вразив Нолана. Роберт почав атаку стрільцями на центральні сили градійців, не знаючи, що король там.

Тим часом з правого флангу на допомогу прийшли маги, які застали війська ворога зненацька. Нападники одразу направили частину стрільців на них, але щит, який тримав один з магів не давав вразити їх. Вогонь і вода почали танцювати в смертельному ритмі й градійські воїни падали один за одним. Маги посіяли паніку в рядах  градійської армії й воїни почали топтати один одного, рятуючись втечею. Крики й звуки ламання кісток. Смертельна мелодія лунала на полях Бравена.

За цей час Нолан дістався до свого війська й почав наступати разом з ним. Вмить над головами воїнів пролетів велетенський льодовий шар, який вразив одразу кількох людей. Град обвалився на тіленське військо. Нолан зрозумів, що потрібно рухатись вперед швидше. “В бій браття!” – промовив Нолан й за ним ще з більшою силою рушили воїни. Градійці не очікували різкого удару. Прорвавшись тіленці зруйнували військо ворога зсередини. Центр градійського війська був розбитий й дібратись до катапульт, з яких стріляли грудами було не важко. Одна, а згодом і всі знаряддя були зруйновані. Залишки війська градійців повтікали з поля бою. Це була абсолютна перемога Тілена.

В замку Сієни під час битви. Кімната Оргулія.

Зачинивши двері, Сірена зайшла в приміщення. Оргулій, поклавши книгу, розпочав:

- Дякую, що так швидко прийшла. Пам’ятаєш про те, що я говорив вчора?

- Ви ж знаєте, що я ніколи нічого не забуваю.

-Їхати потрібно зараз, щоб до приїзду короля ми дізнались хоча б щось. Також потрібно ще раз перевірити підвал. Служник королеви сказав, що вона наказала нікого не пускати, щоб ніхто не зруйнував докази. Думаю, що ти знайдеш спосіб прибрати його з дороги.

- Добре, виконаю все швидко, як завжди. До речі, де Ленарт з Генріхом?

- Вони з принцесою Анною на кінній прогулянці, а Фредіті мій захист не потрібен. Вона сама в змозі видряпати очі своїм ворогам, - з жартівливою інтонацією промовив Оргулій.

- Цього в неї не відняти, - відказала Сірена.

-  Якщо більше немає запитань, то можеш відправлятись.

Сірена вийшла з кімнати. Йшовши до виходу з замку, Сірена проходила повз двері кімнати королеви. Перед нею двері розчинились і з кімнати вийшов чоловік. Одяг його, ніби одягнений поспіхом, волосся розпатлане. Він швидко втік, побачивши Сірену. З кімнати виглядала Фредіта, яка знервовано промовила:

- Леді Сірена, надіюсь ви все правильно зрозуміли?

- Так, пані Фредіта. І я – не леді.

- Перепрошую. Я думаю, що ви розумієте, що буде, якщо  хтось дізнається?

- Я все розумію.

- Дякую вам, Сірено. Хай це буде нашою маленькою таємничкою. Але знайте, що я не люблю людей, які розкривають мої секрети…

- Не хвилюйтесь, пані…

Сірена вклонилася й пішла своєю дорогою. Вона вже зустрічалась зі знатними дамами, на кшталт Фредіти, і знала, що вони полюбляють гарячу й молоду кров.