Сонце сходило. Захисники вже зібрались і були готові до мандрівки в столицю, яка знаходилась десь там ,де люд вже встиг протоптати силу силенну стежин, засіяти поля та зрубати ліси. На Тіленському пів-острові таких місць, як Долина гроз , залишилось дуже мало. Це такі місця, де досі є ліси, які не торкалися людською рукою.
Отже, час мандрівки настав, і команда рушила по стежині, зникнувши в ранковому тумані…
Через п’ять годин вони вже пересікали Бервасти. Сонце вже встигло зійти, а на небі було ні хмаринки.
Між Ленартом та Оргулієм зав’язалась розмова:
-В мене є до вас запитання,-каже Ленарт
-Ну давай своє запитання. Їхати нам ще довго. Думаю, зможу відповісти до столиці,-жартівливо промовив Оргулій. Хлопець посміхнуся в відповідь і продовжив.
-Чому ви так злякались, коли прибув Гісем?
Оргулій зареготав і сказав:
-Хлопче, я нічого не боюся. Я в цій команді майже все своє життя… Я вже не вмію лякатися чогось чи когось. Коли твоїх друзів хочуть вбити, боятися – останнє, що потрібно робити.
-Чому ж ви були так стривожені?
-Діло в тому, що один раз мені вже доводилось захищати короля, і закінчилась ця історія не щасливим фіналом…
-Що за історія?
-Врешті-решт я колись про це розкажу, але не зараз: ще не час. Одне можна сказати, Ілая Диліо – людина ,якій точно не можна довіряти. Вона також була тоді в команді, тому я був такий напружений, коли прочитав послання. У всякому випадку, я не дам історії повторитись…
Ленарт хотів щось сказати, але голос Генріха перервав його:
-Дивіться!
Ленарт з Оргулієм перевили погляд вперед.
На шляху в них була карета. Вона просто стояла посеред дороги.
Сірена оглянула дорогу, але слідів карети не було видно
Тим часом Ленарт встав з коня і повільно підходив до карети.
Дівчина повернула голову й помітила, що з кущів виглядає накінечник стрілів.
Ленарт вже стояв перед дверцятами карети і збирався відкрити їх, але Сірена викрикнула:
-Це засідка!
Захисники зіскочили з коней.Після того,як вони ляснули коней,ті побігли з місця битви.
Стріли летіли Оргулій махнув рукою й створив щит навколо команди, закривши їх від стріл, але він не допоможе проти виродків, які вже бігли з лісу.
Двері відкрилися, з карети вискочив бандит . Він накинувся на Ленарта і повалив його на землю.Меч хлопця вискочив вбік.
Ленарт лежав під розбійником, який намагався вштрикнути йому ніж прямо в око. Хлопець звільнив одну руку й вдарив розбійнику по голові.
Бандит скорчився від болю і послабив хватку. Ленарт вирвався з-під цього покидька й вдарив того ногою. Юнак підняв свій меч з землі й рушив до своїх на допомогу.
Сірена перша ринула в бій. ЇЇ разючі клинки “Жала” знешкодили чотирьох бандитів одним махом.
Оргулій, застосувавши магію, здійняв землю й кинув прямо в натовп виродків.Ці довбні порозліталися й повалили своїх же людей.
Генріх теж не гаяв часу.Він кинув в натовп флакон, який містив собі горючу суміш . Хоча він алхімік,але з луком вправлялвся не гріше Сірени.Він вистрілив в флягу стрілою і натовп розбійникі спалахнув.Крики їх лунали тут і там.
В цю мить Ленарт ввірвався в бійку. У нього свій стиль. Він старається не вбивати ворогів, а знешкоджувати їх. Він завжди каже: ”У всіх є шанс на прощення, але тільки один”.
Ленарт трохи недолуго закрутив руками, і в пустих долонях з'явилася блискавка. Він робив все, як на тренуваннях. Перевівши подих, він жбурнув її прямо в ворогів. Блискавка вдарила по першому ж бідоласі, який трапився їй на шляху. Вона відскочила від нього й вдарила ще трьох нещасних. Блискавка не вбивала, але болі після неї були жахливі.
Бій закінчився повнив провалом для розбійників. Вони були, як легка здобич для захисників. Хто повтікав у лісові хащі, хто помер на місці, а хто втратив свідомість від різкого болю. Захисники самі не помітили, як розбійників, які мали б їм протистояти, не залишилося. Ленарт промовив:
-Добряче ми їх відгамселили!
-Не до добра це, - промовила Сірена - вони явно чекали саме на нас. Слідів карети немає, а Беззубик ні слова не казав про якусь карету. По цій дорозі їдемо тільки ми і посланець. Браво, командо, на нас хтось полює. Тільки він трохи недооцінив нас…
-Ленарт, подивись, що там в кареті ,а ми поки обшукаєм цих бовдурів,- промовив Оргулій.
Хлопчина підійшов до карети. Через відчинені двері було видно, як дорого вона облаштована. Все за царськими стандартами.
-Власник явно не з бідних, - прошептав Ленарт.
На дивані, оббитому шовком, лежав ящик. Він був накритий чорним шматком тканини. Ленарт з обережністю стягнув його і побачив там сокола. Оглянувши птаха ,він помітив, що на нозі була якась мітка. Ленарт не бачив таких ніколи. З себе ця мітка представляє листочок, який горить яскравим полум'ям.
-Хто ж ти такий, друже? - промовив Ленарт, дивлячись на сокола.
Птах звісно ж,не відповів. Ленарт взяв ящик і вийшов з карети.
-Оргулій, ідіть подивіться!
-Що там в тебе?
Старшина підійшов до Ленарта.
-Дивіться! Бачите мітку?
-Та бачу…
-Ну і? Що можете сказати?
Оргулій оглянув сокола.
-Зовсім нічого, дорогий мій. Ця мітка не належить жодному з кланів, банд і сімей, які я знаю, а знаю я багато. Ззовні звичайнісінький сокіл, який нічим не відрізняється від інших особин,- сказав він з розумним виглядом.
-І що ж нам з ним робити?
-Відпустити, а що ж іще?
-Пам'ятаєте, як ви розказували мені про Лізантус? Ви казали, що будь яку тварину можна взяти під контроль!
-Можна, але для цього потрібно багато часу…Був один видатний маг в сфері зоомагії. Він міг приборкати майже кожну тварину, але не магічних створінь.
-Можливо, у мене вийде? Давайте спробуємо!
-Я й сам не дуже розбираюся у зоомагії, але допомогти тобі зможу. Мій вчитель вчив мене нескладним трюкам, але інші ти маєш вивчити сам…