Частина друга. Новий світ

ЧАСТИНА ДРУГА. НОВИЙ СВІТ

ЕПІЗОД 1
МИ ЛЕДЬ ВРЯТУВАЛИСЯ

Ми швидко їдемо вперед. З обох боків не засіяні поля. За нашою машиною біжать вовки. Вони вже достатньо відстали, але продовжують бігти. Навколо туман і він згущається все сильніше. Я знаю, що якийсь час ми нічого не будемо бачити. Так само знаю, що ми добре підготувалися до цього. Їдемо кілька років. І ось ми нарешті в назначеному місті. На початку шляху нас було семеро, але доїхали лише п`ятеро. Один загубився, а другий вирішив повернутися і знайти його. Ми приїхали на берег моря до пентхаусу, що був побудований вчора. Тут теж туман, але не такий сильний, як був в дорозі, і я вірю, що скоро він зовсім розсіється і сонце зійде.

ЕПІЗОД 2
СТЕЖКА

Я опинився там не випадково. Про це не відразу знав, тому спочатку було страшно і боляче. Світ дощу лишився там за дверима, а я йшов темним лабіринтом, розуміючи, що зовсім скоро знайду нові двері до сонячних світів. Певно можна було зайти туди трохи раніше, але я хотів ще походити лабіринтом, щоб відпустити думки про світ дощу. Тобто, я свідомо не виходив з лабіринті страждань і ще багато днів обирав приречення на сум.
Варто сказати, що багато книжок було написано там. Деякі з них там залишилися, а деякі я все ж зміг взяти з собою. Зараз я зовсім не жалкую через те що вчинив так з собою. Треба було це прожити. Там було боляче і цікаво. Навряд чи хтось зрозумів мене в цьому виборі, а дехто певно назвав би самогубцем, але колись я спробую пояснити всім, як ця історія навчила мене насолоджуватися сумом, так само, як і радістю. Там я став сильнішим письменником і здобув найкращу звичку – захоплюватися кожним своїм сюжетом, навіть, якщо він зовсім невдалий.
Адже всі сильні емоції насправді майже одне й те саме, всі сильні емоції однаково прекрасні і небезпечні. Пізніше у світі сонця мені пояснили, що треба відчувати лише спокійний сум і лише спокійну радість, бо інакше все потім перетвориться на біль  і порожнечу.
Я зайшов до сонячного світу і агресивно зачинив за собою двері. Навіть такому самогубці, як я, сум вже набриднув. Я так розізлився на сум і страждання, що аж забув про їх існування назавжди, тому сумувати так, як раніше, мені більше ніколи не доводилося.
Як тільки-но ступив до сонячного світу, я побачив дещо дивовижне і в мене було лиш одне питання: «Чому я раніше так не жив?». І відповідь тут вже була очевидною. Раніше так не жив, бо раніше я не жив. Боявся чи не міг. Визнаю себе боягузом та слабаком і йду далі по-іншому. 
Насправді я відчуваю, що було щось ще. Там було щось більше, ніж слабкість і боягузтво. Хтось мені сказав, що можливо я просто спав, а тепер прокинувся. І ось тут починається життя.
Але хто мене розбудив?

ЕПІЗОД 3
СТЕЖКА ЩЕ ОДНА

Я опинився там невипадково. Про це дізнався не відразу, тому спочатку було дуже страшно і боляче. Я підозрював, що все буде добре і можливо ще краще, ніж раніше, але заспокоїтися довго не міг. Я розумів, що цей новий світ прийшов не просто так і мені тут сподобається, але спочатку треба було пройти лабіринт, щоб відпустити старий світ і вивести серце та думки звідти. Я передумав усе, що знав і записав все що було, а потім вигадав до того тисячі схем. Всі механізми було розібрано на деталі, а про ті деталі я написав вірші, про кожну з них. Всі моменти було розібрано на слова, а кожне слово потім стало книгою. Ті книги потім житимуть у своїй кімнаті в бібліотеці мого будинку, який збудовано у новому світі.
Варто зізнатися, що деякі пісні довелось видалити, а деякі речі й кадри – знебарвити, обережно і ніжно витягнувши з них всі емоції і почуття, які я потім поклав у скриньку, міцно її ключем, який відразу полетів у невідомому напрямку. 
Пройшовши всі ті рівні і ритуали, я закінчив епізод і рушив вперед. Я вийшов з лабіринту і ступив до нового світу. Я нарешті відчув себе живим. Новий світ став місцем, де почалося життя, якого, як виявилось, не було раніше. Я не знаю, де був раніше. Я не знаю в кого раніше було моє життя. Тепер моє життя у мене. Тепер я є в цього світу, але мене він теж не спіймає. Тут дивовижно і ми творимо дивовижні речі.
 

ЕПІЗОД 4
КРУГЛА КІМНАТА

Це до того, що я ходив по колу, в закритому колі своїх світів..
Кругла кімната з круглим столом в центрі. Навколо шафи з книгами. Зім`ята футболка лежить на стільці. Герой залетів до кімнати і кинув на підлогу сумку з записами.  Термос лишився майже повним після прогулянки і прилетівши на стіл розлив все що містив у собі. Чорний чай розлився навкруги, заповнивши всю кімнату тим сумом, який заварив туди той, хто його зробив. Герой переодягнувся в зім`яту футболку і сів за стіл, спокійно спостерігаючи, як залишки чаю виливаються геть. Він сів на місці, де ще не було суму і почав писати. Через пів години встав, підійшов до сумки, витягнув звідти стос списаних паперів і жбурнув на стіл. Записи розлетілися наче живі. Досить темна кімната, білосніжні папери з сильними словами літали і нагадали герою. Він прибрав весь безлад в кімнаті і заснув. Прокинувся через кілька днів і побачив кольори. Відтепер герой живий, сидить над книгою і знову може дихати.
 

ЕПІЗОД 5
STORY

Я виходжу з університету. Вже досить пізно. В будівлі лишилося людей десять. На вулиці темно і ліхтарі не горять чомусь. З університету… Але років мені вже багато, набагато більше, ніж пересічному студенту і будь-якій іншій людині.
В місті дуже тихо. Чути лиш звуки однієї машини, що їздить десь по місту. Я йду додому і не бачу жодної людини. Коли згадалося куди треба йти, довелось згадувати куди саме йти і шукати записник з адресою в рюкзаку. Йти далеко, але до світанку дійду. Маю встигнути дійти до світанку, бо сонце завтрішнього дня точно зашкодить мені. Треба сховатися. Щвидко йду на північ. Обертаюсь на шурхіт кожного листя, бо знаю, що в місті зараз нікого не має бути. Тут лише я. Зірок не видно, небо темне, а місяць повний і нездорово яскравий. Я йду дуже швидко, люди так не ходять. На ходу дістаю телефон, щоб прослухати голосове повідомлення від літературного агента. Рукопис треба терміново забрати в безпечне місце. Останній розділ лежить в старій квартирі. По дорозі треба зайти на дах і забрати, поки туди не дорвався хтось. Крім цього агент сказав про те, що вони можливо вже в місті. «Захищай рукопис будь-якою ціною» - єдине, що звучало в моїй голові тепер. Десь дуже далеко чи дуже близько звуки пострілів і вовче виття.