Глава 60: Заповіт

Міжзоряний космічний корабель «Пегас». Центр керування кораблем.

Сонячна система. Приблизно 200 млн км від Землі.

На Землі – 23 січня 2127 року, 21:00 за Гринвічем.

Через шістнадцять діб після старту в Центрі керування кораблем панувала тиша. Її порушував лише розмірений гул, що його видавали прилади. «Афіна», яка незабаром мала стати безроздільною володаркою корабля, фіксувала у відсіку лише один активний біосигнал.

– Земля, говорить «Пегас». На зв'язку капітан Тернер.

– «Пегас», говорить Земля. Чуємо вас, капітане.

– Доповідаю, що політ проходить згідно з планом. Ми рухаємося через Пояс астероїдів у напрямку Юпітера. Всі системи корабля функціонують нормально. Згідно з протоколом, усі члени екіпажу, за винятком капітана, занурились у кріосон. Я передам керування бортовому ШІ й занурюсь останньою о 24:00 за Гринвічем. Тож наступне моє повідомлення ви отримаєте, за планом, через 49 земних календарних років і 242 діб. Бажаю, щоб воно застало всіх, хто це чує, в доброму здоров’ї.

– Прийнято, капітане. Дякую. Вам бажає сказати кілька слів докторка Мейєр.

«Нехай краще котиться до дідька» – подумала, проте не промовила вголос Саша. Вона так і не була достоту певна, яку роль Моніка зіграла в її долі. Однак, навіть якщо президентка «Терра Нови» була не антигероїнею, а неоднозначною персонажкою, говорити з нею Тернер тієї миті не хотілося. Мейєр залишалася на Землі й більше не гратиме для неї жодної ролі.

– Тернер, це Мейєр. Я лише хотіла ще раз побажати удачі вам і решті членів експедиції. Вас чекає мандрівка завдовжки в життя. Та знайте, що мільярди людей на Землі стежать за вами та тримають кулаки за ваш успіх. Кожен із вас уже здійснив подвиг, коли наважився назавжди залишити рідну домівку й вирушити назустріч незвіданому в ім’я науки, прогресу та віри в майбутнє людства. Всі ви – герої і вже ввійшли в історію.

У словах Моніки було забагато офіціозу як для простого прощання. Безсумнівно, цю промову запишуть і прокрутять у випусках новин, як і майже все, що відбувалося на борту корабля останніми днями.

«І все ж, попри всі намагання піарників, незабаром про нас усі забудуть» – подумала Саша зі складною сумішшю зловтіхи, туги й байдужості. Обивателів значно більше цікавлять їхні буденні справи, аніж доля зорельота, який довго й нудно рухається крізь космос до своєї далекої цілі. А в «Терра Нови» забракне грошей на півстоліття жвавої рекламної кампанії. Об’єм продажів футболок із портретом капітана Тернер і кавових кухолів з емблемою проєкту почне падати вже за рік.

Вона вивудила з доповненої реальності підхожу відповідь, запропоновану «Афіною», та мовила:

– Дякую, докторко Мейєр. Для кожного з нас це честь. А для мене – найвища честь говорити від імені всієї експедиції як капітан корабля.

У довшій промові зараз не було потреби. Заключне слово капітана було надто важливим елементом піар-кампанії, аби лишати його на самоплив. Тому його запис, продуманий до дрібниць, змонтували заздалегідь. Сьогодні його продивляться мільйони людей. Вони так і будуть переконані, що у свої останні хвилини перед зануренням у гібернацію капітан Тернер була сповнена ентузіазму, бадьорості та оптимізму. Світ давно став гігантським шоу, що в ньому реальність мала дедалі менше значення, нехай сценаристи й обожнювали приплітати сюди слово «реаліті».

– Що ж, схоже, мені час спатоньки, – відпустила Тернер чергову гостроту, яку завчасно благословили піарники для випуску в ефір. – Треба як слід виспатися перед усіма тими справами, що чекають нас у системі Тау Кита.

– Солодких снів, капітане.

Це було дивне відчуття – залишитися єдиною все ще несплячою людиною на борту величезного корабля. Щойно сеанс зв'язку завершився, вона відчула тривожну порожнечу. Немов маленька дівчинка, яку залишили саму в багатоповерховому старому маєтку з безліччю кімнат, сходів і дверей, завеликому, аби почуватися затишно.

Вона лишилася сама. Та хвилюватися через це заледве було варто – все йшло своїм рядом. У надрах корабля реактор двигуна «Infinity-II» виробляв колосальні об’єми енергії, анігілюючи невидимі людському оку нанограми антиводню щомілісекунди. Сенсори навігаційної системи «Циклоп» випускали опромінення на мільярди кілометрів довкола, фіксуючи кожен рухомий об’єкт у космосі. Кокон Бланка вже був активний. Невидимими стінами він оберігав від радіації відсіки, в яких доведеться перебути політ людям, тваринам і рослинам. Всі ці процеси контролювала «Афіна» – мудра і всезнаюча, немов богиня, що на її честь вона отримала своє ім’я. Її холодним серцем був серверний відсік. На його квантових комп’ютерах зберігались і щосекунди оброблялись ексабайти інформації. Проте незримо вона була всюди. Незабаром вона мала прийняти кермо влади у свої руки.

Незабаром, але ще не зараз.

– Розпорядження капітана. Найвищий ступінь таємності.

– Слухаю вас, капітане.

– Зараз я запишу повідомлення, яке ти відправиш на Землю рівно через 19 років і 259 діб від моменту закінчення запису. Повідомлення потрібно передати відкритими каналами зв'язку, без кодування. Я хочу, аби його змогли прийняти будь-які станції зв'язку, незалежно від місцезнаходження та належності. Ти не маєш прослуховувати та аналізувати зміст повідомлення. Ти не маєш повідомляти будь-кого про факт його запису до зазначеної мною дати відправлення. Прошу підтвердити, що розпорядження прийняте, зрозуміле й буде чітко виконане.