Глава 54: Час казати «прощавай»

Космоліт «Тирадентис». Станція «Гейтвей» на орбіті Місяця.

На Землі – 22 грудня 2126 року, 17:10 за Гринвічем.

Тернер трясонула головою й кинула насторожений погляд на людей, які пропливали повз неї. Вона сподівалася, що ті не помічають її нервозність. На щастя, решта пасажирів «Тирадентису», схоже, були зайняті своїми думками.

Штурман Хімарі Уеда, як повелося, мовчки пропливла ближче до кабіни без спроб поспілкуватися з усіма довкола. В цієї насупленої жінки досі не зав’язалися приятельські відносини з жодним членом екіпажу, а коли наставала її черга записувати відеоблог для популяризації проєкту – відчувалося, що вона насилу змушує себе зображати відкритість і доброзичливість.

Саша спідлоба дивилася на некрасиве обличчя штурмана й не могла позбутись ірраціональної огиди. Японія входила в п’ятірку основних держав-донорів проєкту. Призначення космонавтки JAXA на одну з важливих посад було логічною даниною поваги японському уряду, до того ж професійні якості Хімарі ні в кого не викликали запитань. Однак Тернер, яка ніколи раніше не дозволяла собі судити людей за расовою чи національною ознакою, не могла заглушити в собі асоціації з Іошинорі Хаторі та Акемі Аокі. Людьми, яких вона з насолодою б задушила власними руками за те, що ці бісові монстри зробили з Енді.

За Хімарі в салон космольоту заплила друга помічниця Люсія Маркес. Опинившись в амплуа пасажира на борту космольоту, що його вона багато років пілотувала, та замислено оглядала знайомий інтер’єр.

Люсія подобалася Саші. Навіть здавалася чимось не неї схожою. Та зараз її переслідувала думка, що ця весела, товариська жінка – лише чергова людина з подвійним дном і зайвого ліпше не патякати. Полковник бразильських ВПС Маркес додали до складу експедиції на вимогу національного космічного агентства, АЕВ. Вона насамперед представляла владу своєї країни, так само, як протягом останніх семи років представляла корпоративну службу безпеки «Терра Нови» досвідчена контррозвідниця Наомі Санчез. Президентка Перес майже не приховувала, що розглядає експансію Землі-2 як спосіб перетворення Бразилії в наддержаву. Можна було не сумніватися, що кожен її ставленик у складі експедиції мав таємний пакет інструкцій від неї на додачу до офіційного від керівництва «Терра Нови». Чиїм інтересам вони пристануть, коли та якщо настане час обирати, – інтернаціонального проєкту чи своєї держави – знали лише вони самі.

Колись Саша уявляла міжзоряну експедицію як місію, яка гуртує та єднає її учасників мало не в одну сім’ю. Бо здавалося б, хто може бути духовно ближчим одне одному, аніж люди, які вирішили назавжди залишити рідну домівку та близьких і вирушити назустріч незвіданому? Які зв'язки можуть бути міцніше, ніж зв'язки між людьми, яким судилося до скону жити у вузькому колі одне одного на чужій, далеко не дружній планеті, де їхнє виживання залежатиме від взаємодопомоги та взаємної довіри? Чи можуть мати велике значення відмінності й розбіжності між людьми, коли їх єднає зустріч із чимось таким далеким і чужорідним? У юності ці думки здавалися простими та логічними. Тепер – наївними, ніби фантазії утопістів.

Замість групи мрійників-однодумців на борт «Пегаса» зійдуть двісті сорок людей, майже кожен із яких має свої, нерідко таємні, й часто суперечливі іншим цілі. Людей, серед яких уже сформувалися фракції й альянси. Людей, котрі готові продовжити в космосі й на чужій планеті те, що звикли робити на Землі, – змагатися за життєвий простір, ресурси й позицію в суспільній ієрархії, боротися за своє місце під сонцем (нехай навіть «сонцем» стане зірка Тау Кита) чи насаджувати іншим своє бачення правди та справедливості тими засобами, якими доведеться.

– Ух! – полегшено зітхнула Люсія, не підозрюючи про Сашині думки. Без камер вона дозволила собі прибрати з обличчя вираз кіногероїні. – Оце вже причепи ці репортери!

– Нічого. Нам уже недовго їх терпіти, – заспокоїла її Марі Шабо, яка заплила в салон разом зі своїм чоловіком Яношем. – Здається мені, ми ще за ними сумуватимемо.

– Оце вже навряд, – зачовгала, розміщуючись на своєму місці, Рут Ндіді, яка в об’єктивах камер все ще губилася. – Дуже сподіваюся, що хоча б у відпустці вони дадуть нам спокій!

– Еге. Авжеж, дадуть. Я ж казала тобі, що це дівчисько тямить у грибах у сто разів краще, ніж у людях, – прошепотіла з усмішкою Марі на вухо чоловіку, не забувши грайливо його куснути.

Це було звичайним для неї проявом ніжності, яким дивним воно б не здавалося щодо серйозного та похмурого сивого чоловіка на вигляд як енциклопедичний приклад суворого університетського професора. Ставши випадковим свідком цієї сцени, Саша раптом усвідомила дві речі. По-перше, за останній рік вона не пам’ятає жодного такого ж ніжного і люблячого доторку до себе самої. По-друге, вона, схоже, геть забула, що потребує їх, поки сприймала себе більшою мірою космічним кораблем, ніж людиною.

Вона дивилася на угорське подружжя, яке мало вигляд такої саме такою утопічної парочки ентузіастів-дослідників, як ті, кого Саша уявляла у своїх ранніх космічних фантазіях, і могла лише вражатися, як Марі з чоловіком зберігають позитивний настрій та енергійність. Або, принаймні, їх демонструють. За рік, що минув від дня, коли Рейчел Гілл підсіла до неї в «Лунатику» та відкрила очі на істинне обличчя очільників «Терра Нови», Саша не мала шансу поговорити з Марієттою відверто, не побоюючись сторонніх вух. Однак у тому, що астробіологиня зовсім не наївна й розуміє підклад справи, вона відтоді не сумнівалася. Чи означає це, що Марі вже давно таємно співпрацює зі «Стар Бридж» чи з кимось із корпорацій і держав, що стоять за конкурентами?