Глава 37: Земля, що вабить і лякає

Станція «Гейтвей» на орбіті Місяця. Сектор «Лямбда».

Бар «Лунатик».

16 листопада 2125 року. На Землі – 08:10 за Гринвічем.

– Про що замислилася, Сашо? – витягнула її з виру спогадів Марі.

– Та ні про що, – відмахнулася вона від наслання.

– Знаєте, що найкумедніше? – спитала Марі, кивнувши на телеекран. – Окрім усяких фріків майже нікого особливо не турбує ця тема. «Земля-2» не входить навіть у сотню найпопулярніших пошукових запитів у Мережі. Реальний світ, виявлений у нашій галактиці, цікавить людей значно менше за вигадані VR-світи. Людей хвилюють заробіток, їжа, пошук партнерів, шопінг, життя селебрітіз, зрештою – політика, релігія та побутова життєва філософія. А наука та технології дедалі більше уділ штучінів.

– Це й називають «технологічною сингулярністю», – нагадала їй Рут.

– Або ж «обивательською тупістю», – пробуркотіла Марі.

– Знаєте, що? – спитала Саша, втомлено відвертаючись від телеекрану в бік співрозмовниць. – Біс із ними всіма. Врешті-решт, нам недовго залишилося ділити з ними одну планету. Може, ми ще засумуємо. А поки – давайте краще вип’ємо.

– За нашого космічного поні! – запропонувала Рут.

Сьорбнувши коктейль, Саша сказала:

– Ну ж бо, розкажіть трохи, що у вас нового, дівчата? З-поміж того, звісно, про що можна теревенити в барі.

– Та ти загалом все і так знаєш зі звітів, люба, – відповіла Марі.

– Я недавно чула про тебе кілька гарних слів від Мейєр, – пригадала Саша, й одразу ж виправилася: – Ну, не те, щоб надто вже гарних. Але в неї, принаймні, не тремтіли губи, коли вона тебе згадувала.

– Невже? – засміялася Марі. – Це не схоже на стареньку Моніку. Це що ж, вона більше не збирається мене звільняти?

– Та вона ніколи не збиралася. Можна казати про неї різне, та дурною її точно не назвеш.

– Ну-ну. А то був момент, коли я вже пакувала валізи, – гмикнула угорка.

Потягнувши ще коктейль, Марі додала:

– Я тобі так скажу, Сашо. Після станції «Емерсон» відрядження на «Гейтвей» сприймається винятково як відпочинок.

Адміністрація «Гейтвей» чинила запеклий опір створенню в себе біолабораторій і знайшла в цьому підтримку ООН. Згідно з рекомендаціями UNOOSA, які в дійсності були законом, будь-які спроби відтворення та дослідження позаземних форм життя належало проводити виключно на станціях на поверхні або орбіті Марса, які відповідали максимальному рівню безпеки – BSL-5.

За минулі 5,5 років Марі та її чоловік Янош провели на станції «Емерсон» щонайменше рік.

– Янош зараз там? – спитала Саша.

– Еге. Якби ми обидва поїхали, робота почала б серйозно буксувати. Я повернуся туди за тиждень. Бідолашка без мене там дуже сумує.

– Бр-р-р, – зіщулилася Рут. – Ще б пак там не сумувати. В мене від цього місця дрижаки шкірою.

– Ти там бувала? – поцікавилася Саша.

– Лише раз. І більше не хочеться.

– Це ж треба, яка ти в нас чутлива, – всміхнулась Марі. – А ми ж бо там відтворили лише мізерну частку того, з чим нам доведеться мати справу в кінці нашої подорожі. Ти досі певна, що хочеш брати участь?

Марі повернулася до Саші, чиї щоки стали трохи рожевіти від спиртного, та заявила:

– Я тобі ось що скажу, Тернер. Те, що казала з самого початку. Ймовірність того, що тамтешня мікробіота вб’є всіх нас – украй велика. Це, звісно ж, якщо ми туди взагалі долетимо. Та це вже до тебе питання.

– Я бачу, ти сьогодні фонтануєш оптимізмом.

– Я? Просто констатую факти.

– Невже все настільки погано?

– Я певна, що ти читала останній звіт Гоффман про нашу «похідну аптеку».

– Він усе ще надто засекречений, щоб говорити про це тут.

– Було б у ньому стільки цінності, скільки секретності! – пхикнула Марі. – Не до Емми претензії, зрозуміло, і до її команди. Вони-бо молодці. Та проти фактів не попреш. Говорячи фігурально, ми з вами йдемо полювати на тигрів, озброєні парою зубочисток. На Землі-2 ми зустрінемо безліч смертельно небезпечних мікроорганізмів, багатоклітинних, одноклітинних і неклітинних. Багатьох із них ми досі не можемо класифікувати. Ми остерігаємося називати їх «вірусами», «бактеріями», «грибами» та іншими знайомими нам термінами, тому що відомі нам таксономічні одиниці можуть бути незастосовні до біоти Землі-2, яка еволюціонувала зовсім інакше. Про деякі організми ми могли взагалі не отримати даних від «Ліама», або ж отримали лише поверхові. У деяких – генетичний код надто складний і «Ліам» його не розшифрував, або ж ми не змогли відтворити їх у лабораторії. Словом, ми знаємо про тамтешню мікробіоту вкрай мало. Люди ніколи не взаємодіяли з цими мікроорганізмами. А мікроорганізми – з людьми. Та мікроорганізми мають значно кращі адаптивні властивості. Як показали експерименти на вищих приматах на станції «Емерсон» – тамтешня біота, яку ми відтворили, швидко пристосовується до нових господарів. Вона часто поводиться вельми агресивно. А організму господарів не вдається дати ефективну імунну відповідь. Це було очікувано. Імунна система формується протягом десятків, а іноді й сотень поколінь, що в випадку з вищими тваринами означає тисячі років. Позаяк ми, звісно, не можемо наслідувати приклад нацистських учених та експериментувати на людях, – ми гадки не маємо, які захворювання розвинуться в людей під дією цих організмів. Чи будуть вони схожі на захворювання, що ми їх спостерігаємо в лабораторії у шимпанзе? Можливо. І якщо так, то наші справи доволі кепські, між нами кажучи. Але зовсім не факт, що це буде саме так. Не знаючи це точно, ми не можемо працювати над винайденням вакцин і специфічних ліків.