Глава 35: При повній зброї

Станція «Гейтвей» на орбіті Місяця. Сектор «Лямбда».

Тренувальний полігон Sec-Squad.

16 листопада 2125 року. На Землі – 06:40 за Гринвічем.

Арні Діпвелл вважав себе годящим бійцем і мав на те вагомі підстави. На 52 вакансії в загоні забезпечення безпеки (Sec-Squad) проєкту «Піонер: Експансія» претендували понад триста кандидатів, допущені до конкурсу з числа понад 2500 бажаючих. Усі ці триста чоловіків і жінок мали високі фізичні та моральні показники. Більшість із них – ще й досвід служби у військах спеціального призначення різних країн. Багато – досвід участі в бойових діях. Пройти такий відбір було честю.

Попри те, що хлопці з відданої «старої гвардії» Форда, які пережили ще славну колотнечу в Марселі, мали перевагу при відборі – Арні виявився єдиним зі «старої четвірки», хто отримав місце на борту «Пегаса». Паоло Герреро залишив «Терра Нову» й повернувся до США, де пішов на угоду зі владою (Форд покривався багряними плямами за однієї лише згадки про цю зраду). Герта Вебер не наважилася покинути Землю – вона працювала тепер польовим інструктором у центрі підготовки. Ленні Картеру вдалося пройти майже всі етапи відбору, однак у нього виникли завеликі складнощі з адаптацією до невагомості, й він відмовився від подальших випробувань.

Арні дуже сумував за побратимами. Зв'язок, що встановився між ними завдяки постійним нейрозлиттям, був навіть глибший за звичайний зв'язок між товаришами по службі, які пройшли разом вогонь і воду. Часом, лишаючись наодинці, він продовжував чути відлуння їхніх думок і почуттів. Яскравий пахучий букет пристрасної закоханості Паоло у свою пасію Віолу; щемка тепла прив’язаність Ленні до батьківського дому в Солт-Лейк-Сіті та його світла туга за загиблим маленьким братиком, якого він звик бачити граючим на ґанку того старого дому; жаский страх, що гніздився у глибині душі Герти Вебер, яку в дитинстві бив і ґвалтував її вітчим – усе це давно стало часточкою його самого, й, мабуть, лишиться нею назавжди.

Та тепер у нього нова команда. І нехай між ними ще не сформувалося те братерство, до якого звик Діпвелл, в одному він не міг відмовити своїм товаришам. Вони були круті.

Він упевнився в цьому за майже рік інтенсивних тренувань і постійних навчань на базі підготовки біля Ріо-Гранде в Патагонії, а найпаче – за шістдесят днів, проведених на «Гейтвей» в умовах невагомості, що виявилися справжнім пеклом.

Бій у нейрозв'язці не вимагав ані слів, ані жестів. Він бачив, чув і відчував усе те ж саме, що й решта членів групи. Будь-яка виявлена ціль миттєво підсвічувалася в доповненій реальності. І вже не треба було ніяких роздумів – лише швидкість та ідеальна чіткість рухів.

Тренований, посилений курсом біостимуляторів і бойових кібернетичних імплантів, організм Діпвелла реагував на зміни бойової обстановки миттєво, майже машинально. У громіздкому бойовому обмундируванні, з ідеально відточеними рухами, він скидався на термінатора, а не живу людину. Недосвідчений спостерігач не відрізнив би його найкращий результат, за який міг стримано похвалити командир, від провального, за який йому б неабияк дали на горіхи. Як у професійному спорті, погоду тут робили лічені частки секунди.

Все було б чудово, якби не бісова невагомість. Тут діяли зовсім інакші фізичні закони, аніж ті, до яких звик усяк солдат. Зовсім інакше працювала віддача стрілецької зброї при пострілі. Вона відкидала стрільця назад як ляльку або ж розкручувала його навколо своєї осі. Неможливо було стрімко впасти на землю (де вона взагалі, та «земля»?!). Не можна було повзати та за звичкою перекочуватися шкереберть із одного укриття в інше. Не виходило навіть нормально засісти за рогом. Зовсім інакшими на борту космічної станції могли бути й наслідки промаху. Про наслідки ж у невагомості серйозних поранень і найпаче – внутрішньої кровотечі, думати взагалі не хотілось.

– Увага! Розгерметизація! – заревів попереджувальний голос у голові Діпвелла за мить після того, як він розстріляв останню з видимих цілей.

Імітація розгерметизації – найнеприємніший момент, що міг виникнути на тренуванні. Й хоча Арні вже знав, що потужний потік повітря може потягнути його в напрямку умовної «пробоїни» в будь-який момент – він завжди виявлявся неготовим. Цього разу він таки встиг схопитись, а потім – надійно зачепитись за поверхню.

– Діпвелл, пробоїна в шоломі!

«От же щастить мені цього разу!» – подумав він, зчепивши зуби від люті. Поки він подумки чортихався, руки діяли злагоджено. В нього було зовсім мало часу, аби заклеїти спеціальною ізоляційною стрічкою «пробоїну» в шоломі, перш ніж у реальній ситуації він лишився б без кисню.

– Електромагнітний імпульс!

Доповнена реальність – головний гід «космопіха» на полі бою – миттєво зникла. Тонко налаштований нейрозв'язок із членами загону перервався. Його приголомшило почуттям парадоксальної порожнечі та розгубленості. У вухах, де ще за мить до того було чутно численні звукові сигнали та голосові попередження ШІ, повисла тиша. За мить на три години від Арні виник спалах. Навіть за неперевершеної реакції Діпвелл фізично б не встиг заплющити очі або відвернутися, щоб їх захистити. «От дідько!» – вигукнув він подумки. Скло шолома потемніло, імітуючи ефект повного засліплення.

– Негайна евакуація у відсік «В»! 10 секунд! – скомандував голос командира з динаміка, вмонтованого у стіну.