Глава 29: Пусковий майданчик

Близько 5,5 років потому.

Станція «Гейтвей» на орбіті Місяця.

16 листопада 2125 року. На Землі – 00:45 за Гринвічем.

Саманта Шульц кілька разів обернулася навколо своєї осі, а потім перекинулася в намаганні звикнути до зовсім нового відчуття. За 45 років життя вона ніколи не залишала зону земної гравітації. Та тепер вона перебувала там, де гравітації нема й не могло бути – на космічній станції на орбіті Місяця.

Вважалося, що сучасне спорядження допомагає навіть непідготовленим людям легше переносити невагомість. Космічні черевики спеціальної конструкції діяли на стопи, імітуючи фізіологічні відчуття ходіння землею. Космічний смарт-комбінезон час від часу створював ефект стискання в деяких точках тіла, попереджаючи порушення кровообігу, характерне для нульової гравітації. Саманта не була достоту певна, що ці причандали їй допомагають. Ось уже хвилин десять, як її спроби бодай трохи призвичаїтися зазнавали фіаско.

– Як моя зачіска? – спитала Шульц, поправляючи волосся.

– Така ж жахлива, як і завжди, мила. Ніби тебе щойно струмом шваркнуло, – по-дружньому відповів віртуальний інтелект голосом голлівудського актора з фільмів початку минулого століття.

– Дякую, Харді. Я не ображаюся. Твій металевий мозок просто не здатен зрозуміти, що таке «мода» і «стиль».

– Судячи зі співставлення твоєї зовнішності з інформацією, що її видає Мережа за запитом «модні тренди», – твій органічний мозок у цьому теж недалеко пішов.

– І що мене смикнуло запрограмувати тебе на в’їдливість?

– Імовірно, твоя ексцентричність.

ВІ, який отримав ім’я на честь власника голосу, що він його імітує, виконував функцію універсального персонального асистента Саманти. Серед іншого, він керував двома міні-дронами, які вели професійну операторську зйомку її репортажів. Дрони, схожі на цвіркунів-переростків, тихо дзижчали в неї над вухом в очікуванні вказівок.

На Саманту, й найпаче на дрони час від часу підозріло косився Джей Хо, працівник служби безпеки. Він слідкував за ситуацією в залі очікування з офісу служби безпеки за допомогою багатьох камер спостереження. Її поведінка спочатку здалася Джею сумнівною. Саманта плавала в залі очікування, де прибулі зазвичай затримувались ані на хвилину довше, ніж потрібно, аби знайти дорогу до потрібного їм місця. Водночас вона відмовилася від допомоги ВІ-навігатора, готового супроводити усіх гостей станції до їхнього місця призначення.

Однак із цифровими дозволами, що їх миттєво зчитав віртуальний інтелект, перевіривши їхню справжність у базах даних, виявилося все гаразд. Саманта мала діючу журналістську акредитацію від «Діскавері Сайєнс». Була в неї навіть така рідкість для «Гейтвей» з її маніакальними правилами безпеки, як право на використання пересувної телевізійної апаратури, себто, дронів.

«І як вона примудрилася таке роздобути?» – здивувався він. Втім, обличчя жінки й характерна зачіска, що личила б жертві аварії в хімічній лабораторії, видалися йому знайомими. Мабуть, він бачив якісь її репортажі. Джей вирішив із ввічливості запропонувати їй допомогу. Скориставшись спеціальним допуском офіцера служби безпеки, він вийшов із нею на відеозв'язок.

– Мем, я можу вам чимось допомогти? – спитав він, з’являючись у спливаючому вікні в її доповненій реальності.

– Дякую, що запитали, офіцере. Взагалі – ні. Ви, напевно, за моїх «пташечок» турбуєтесь? У мене є на них дозвіл.

– Так, усе гаразд, міс Шульц. Просто вирішив упевнитися, що у вас все добре. Гості, що прибули, зазвичай не затримуються тут надовго.

Зітхнувши, Саманта пояснила ввічливому охоронцю:

– Справа в тім, що я збираюся почати репортаж прямо звідси. Від вхідних воріт, так би мовити. Але я не звикла до бісової невагомості, й вигляд у мене в етері буде переляканий. Ось, намагаюсь освоїтися.

Звірившись із базою даних, Джей упевнився, що Саманта Шульц ніколи раніше не відвідувала станцію. «Все ясно» – подумав він, подумки всміхнувшись. Ніхто не міг отримати місця на борту космольоту, що прямував на «Гейтвей», якщо не відвідував станцію протягом останніх шести місяців, або ж не мав електронного сертифікату про проходження базового курсу астронавта (ВАС), який також діяв шість місяців від завершення курсу. Однак новачки, нехай і ті, в яких є ВАС, рідко почувалися на станції нормально з перших хвилин. Тому кожен новачок одразу ж після прибуття отримував повідомлення з наполегливою рекомендацією відвідати станційний центр космічної адаптації (Space-Ad). «Краще б тобі дослухатися до цієї поради» – подумав Джей.

– Я бачу, ви вперше в космосі, мем?

– Так.

– У такому разі, в ваших відчуттях немає нічого незвичайного. Вам слід дотриматися рекомендації та відвідати Space-Ad. Там у нас чудові спеціалісти, вони допомагають із адаптацією до невагомості, мем. Якщо бажаєте, можу зорієнтувати, як туди дістатись.

– О, ні, все не настільки серйозно, аби турбувати ваших спеціалістів. Зрештою, я проходила курси на Землі. Я тут всього на день, час не чекає. Тож буду вже починати.

– Як скажете.

– Дякую за турботу. Може, ви погодитеся сказати кілька слів про станцію на камеру? Потрапите в мій випуск.