X “Там, де пелагіаль мело торкається морської перлини”

Компанія “Шлях до зірок”

Перед тим як увійти до кімнати брифінгу, Єва та Ріант уповільнюють крок, коли за дверима прориваються роздратовані голоси.

— Знову не так?! — обурюється жіночий голос.

— Авжеж, — відказує з холодом у голосі чоловік. — У тебе була одна задача.

— І я її виконала!

— Як завжди – наполовину.

— Ти перебільшуєш!

— А ти, як зазвичай, не визнаєш правди.

Лунає глухий звук – ніби щось впало на стіл або підлогу. Патіссон поглядає з питанням в очах на  Ейнарса, але той лише знизує плечима.

— Вони завжди так, — шепоче він, і не гаючи часу, штовхає двері.

Приміщення зустрічає їх легким хаосом. Біля скляного столу стоїть чоловік середнього віку з довгим чорним, трохи неохайним волоссям у двобортній трійці з ледь помітним візерунком “гусяча лапка” в темній сорочці й білій сатиновій краватці. Його пальці міцно стикають планшет, а в погляді – крижане відчуження. Безперечно, це той самий Ніно Пуччі, про якого Ріант розповідав Єві. Напроти нього – дівчина у вільному светрі та вузьких джинсах, а на підлозі розкидані фотографії.

— Вона нарешті тут! — радісний голос Ейнарса прорізає напругу. Обоє переводять увагу на новоприбулих.

— Це вона? — запитує Ніно, вказуючи пальцем на Патіссон, яка ховається за спиною хлопця. — Якщо так, то проходь сюди, дівчинко, дозволь глянути на тебе, — підкликає він рукою.

Єва помічає, як Ріант ледь помітним рухом зіниць дає їй знак підійти до чоловіка. Відпускаючи ворсистий край рукава, вона повільно наближається до нього. Щойно зупинившись перед ним, той без зайвих слів простягає руку до паска пальта і легким рухом розв’язує вузол. Смарагдова вовна вільно розходиться, відкриваючи верхню частину вбрання. Пуччі примружується, уважно вивчаючи фігуру.

— Ні, все-таки зніми повністю. Так нічого не роздивитися.

Патіссон опускає плечі, дозволяючи важкій тканині зринути вниз, відчуваючи, як прохолодне повітря торкається шкіри. Ейнарс вмить забирає пальто, кажучи:

— Я потримаю.

— А тепер обернись, люба, — додає дизайнер, уважно стежачи за її рухами.

Вона слухняно виконує плавний поворот, і наряд постає у всій красі. Лимонно-зелений кроп-светр з об’ємними рукавами створює яскравий акцент, підкреслюючи тендітність її тіла. Спідниця, довга й струмлива, переливається глибоким фіолетовим відтінком, а по поверхні простягаються світлі візерунки, що нагадують квіткові розчерки. Здається, мов лінії світяться, повторюючи вигини матеріалу при кожному русі. Завершують образ чорні шкіряні ботильйони з гострим носком і стійким підбором.

— Меггі, — звертається Ніно до фотографині, — принеси вимірювальну стрічку, потрібно зняти з неї мірки. До речі… — тепер він обертається до Єви. — Ти знаєш свої параметри?

— Я давно не мірялася, тож ні, сер.

— Сер? — на його вустах з’явилася ледь помітка посмішка. — Давненько мене так не називали. Зви мене просто Ніно Пуччі, а ту жіночку, яка пішла за стрічкою – Маргарет Рей.

— А я Єва. Єва Патіссон.

— Єва – та, що дає життя. Гарне ім’я. Напевно, ти улюблениця батьків, раз вони дали тобі таке символічне ім’я. Отже, Єво, скажи мені, чи знаєш ти хоча б свій зріст і вагу?

— Мій зріст – п’ять футів і дев’ять дюймів, а вага, якщо не помиляюся, – п’ятдесят сім кілограмів.

Взявши до рук гаджет, Пуччі робить кілька нотаток, потім підіймає очі й коротко киває:

— Гаразд, підходить.

До цього моменту повертається Маргарет і передає дизайнеру тасьму. Він недбало прокручує її між пальцями, відчуває гладеньку текстуру, а після чого дивиться на дівчину.

— Підніми руки, люба.

Патіссон мовчки виконує прохання, розводячи руки в сторони. Ніно підступає впритул, спритно обгортає смужку навколо грудей, щільно притискаючи до плетива светра.

— Двадцять дев’ять із половиною дюймів, — неголосно зазначає він.

Рей занотовує цифри в пристрій, не відриваючи очей від дисплея. Наступним вимірюванням стає талія. Прохолодна мірило торкається фігури, окреслюючи вигини.

— Двадцять три з половиною.

Фотографиня киває, продовжуючи фіксувати дані. Нарешті, він опускається трохи нижче, охоплюючи стегна гнучкою стрічкою.

— Тридцять чотири з половиною.

Завершуючи запис вона передає планшет Пуччі. Він береться за вивчення отриманих цифри, задумливо барабанячи пальцями по гладкій поверхні екрана.

— Пісочний годинник, — нарешті підсумовує із задоволеними нотками в голосі. — Це добре. Підійде ідеально для вбрання… — киває до ряду вішалок, на яких висять комплекти, надійно сховані під чохлами. — Саме в районі стегон – те, що потрібно. Залишилося лише…волосся. Ходімо до вікна, “та, що дає життя”.

Єва дозволяє розглянути шевелюру при природному освітленні. Ніно неквапливо торкається пасом, пропускаючи їх між пальцями. Він уважно вивчає структуру волосся, перевіряє блиск і глибину кольору, нахиляючи голову то в один, то в інший бік. Далі ледве розтріпує пасма, спостерігаючи, як вони лягають назад.