V “Серцебиття”

Університет ім. Джона Мурса.

Десять хвилин дев'ятого.

Крокуючи довгими коридорами, Єва знаходить потрібну аудиторію. Озираючись у приміщенні, вона бачить Інесу, яка махає їй. Підходячи ближче, помічає, що на обличчі подруги немає яскравого макіяжу, який вона завжди робить собі, а на руках з’явилися чорні нарукавники.

— Щось трапилось? — запитує Патіссон, сідаючи поруч.

— А мало б? — відгукується Лонг, постукуючи олівцем по зошиту.

— Ну…твої руки.

— Сьогодні холодно, тож  вдягнула їх. А ти як? Почуваєшся краще?

— Набагато.

— Це добре.

Розмова здається Єві дивно порожньою. Інеса завжди була балакучою, а зараз вона надзвичайно стримана. Діставши блокнот, книгу та пенал, дивиться по сторонах у пошуку Панфіла. У дверях з’являється компанія хлопців, але його з ними немає.

— Шукаєш того дурника? — запитує подруга, переставши стукати олівцем.

— А?

— Я про Джойса. Він не з’являвся на парах відтоді, як ти захворіла.

— А як же тоді конспекти, які він мені приносив? — Патіссон вказує на блокнот.

— Не знаю. Може, в когось позичав, хоча…Щоранку, коли робили перекликання, його прізвище чомусь не згадували.

— Зрозуміло…

Єва перевіряє повідомлення в Телеграм – її відповідь так і залишилася непрочитаною. Вона вже збирається відкласти телефон, як раптом відчуває вібрацію від повідомлення. Воно від Луїзи:

— На тебе чекає сюрприз.

“Сюрприз?”

За спиною здіймається шум. Подруги обертаються і бачать, як в аудиторію заходить курс (BSC) – чорні орли. А серед них, якимось дивом, опиняється опосум. Панфіл прослизає крізь зграю орлів й миттєво опиняється поруч з дівчиною. Його бурштинові очі дивляться на неї з якоюсь м'якістю та ніжністю. Коли він усміхається, на щоках виразно з'являються ямочки. Охопивши Патіссон в обіймах, вона відчуває ніжне тепло, ніби за вікном не похмурі хмари, замість них – Джойс, її промінчик сонця.

— Я так радий тебе бачити, Рудоволоска, — каже він, пригортаючи її міцніше.

— Я теж рада тебе бачити.

Сівши поруч, хлопець кличе друга, але той поглядає в його бік та прямує в інший, приєднуючись до орлів. Він махає Луїзі, яка винувато дивиться на дівчат, щось клацає в телефоні й сіла поруч із ним. Єві приходить повідомлення:

— Вибачте.

Лонг мигцем зиркає в телефон та лише хмикає, стукнувши олівцем.

— Я погано себе почуваю, — раптом каже вона й похапцем запихає речі в рюкзак.

— Але ж зараз почнеться пара.

— Неважливо, — сухо відповідає Інеса. — Конспекти потім скинеш, окей?

— Добре…

Вона відчуває деяку розгубленість, дивлячись услід подрузі. Та вже підходить до виходу, але біля дверей натикається на викладачку. Патіссон не чує їхньої розмови, але Лонг щось каже та йде.

— Інеса своя не своя… У неї що, “апатичний період?” — прошепотів Панфіл їй на вухо.

Його гаряче дихання лоскоче шкіру, від чого Єва ніяково прикриває шию рукою. Щоки палають.

— Апа-апатичний період?

— Ну так, — Джойс дивиться на неї спантеличено. — Щось сталося? Шия болить?

Від його пильного погляду вона розчервоніється ще більше.

— Ні, ні. Просто…моя шия дуже чутлива.

Він дивується, а потім раптово багровіє, відсунувшись від неї. У цей момент в аудиторії лунає голос викладачки:

— Отже, студенти! Пара почалася! Тож прошу повної тиші! Я буду зачитувати ваші прізвища, а ви підійматимете руку. Все зрозуміло?

Жінка має обличчя, схоже на вороняче, і гордовитий погляд. Її чорний костюм бездоганно випрасуваний, а волосся зібране в кінський хвіст. Вона оглядає студентів, ніби вони – купка яблучних крихт, що залишили свині після трапези. Відкривши журнал, викладачка швидко перегортує кілька сторінок, а потім закриває його з такою силою, що звук розноситься по аудиторії.

— Ах так! Ледь не забула.

Взявши шматок крейди, починає писати на дошці.

— Мене звуть Грейс Берлі. Я викладач з “Основи реклами та зв’язків з громадськістю”. Як ви могли помітити, цей предмет буде спільним для студентів “Міжнародної журналістики” та “Управління бізнесом”. — Міс Берлі знову відкриває журнал. — До речі, та дівчина, яка пішла з мого заняття… Як її прізвище? Ло… тут так багато прізвищ на літеру “Л”, може, хтось мені підкаже?

Вона дивиться на студентів: дехто опускає погляд і щось пише, інші просто дивиться на у відповідь.

— Ну що ж, якщо ніх…

— Лонг! Інеса Лонг! — зненацька вигукує Луїза, піднімаючи руку.

Патіссон здивовано дивиться на подругу, але та навіть не глянула у її бік. Викладачка насуплює брови, а потім суворо закреслює прізвище олівцем й холодно киває: