II “Перший день. Дощ”

Квартира сім'ї Джойс.

О пів на сьому ранку.

Гучний стукіт у двері не дає спокою сонному хлопцеві. Стукотня все не припиняється, юнак накривається з головою ковдрою, намагаючись заглушити настирливий дзвін у вухах. Головний біль мучить його з ночі. Незабаром усе стихає, і чується звук ключа, що провертається в замку.

“Матінка прийшла”, — думає Панфіл. — “Та ні, сьогодні  ж не четвер.”

Рука хлопця несвідомо розблоковує телефон. Поглядає на час – без двадцяти п'яти хвилин сім.

“І хто міг наскочити в таку рань?!”

Тільки він збирається переглянути вхідні смс, як раптом на нього хлище холодна, майже крижана вода.

— Що ти витворяєш?! — кричить Панфіл, зриваючись із ліжка.

Дівчина голосно сміється, схопившись за живіт, споглядаючи на реакцію друга.

— Ха-ха, ну ти й сміхота, Панфіле. Скільки можна спати? Соня! — Вона нахиляється, піднімаючи порожній таз. — Ми з Ітаном вже замучилися стукати. Добре, що у нього був запасний ключ.

— Ага… і тобі доброго ранку, Фей.

“Святий дух, навіщо тільки Іт привів її сюди, та ще в таку рань.”

Її різномасті очі втуплюються в Джойса, ніби він десь завинив.

— Пам'ятаєш вчорашній вечір? — питає Фей.

— Смутно, а що? — Панфіл окидає кімнату поглядом. Все як завжди: сіруваті шпалери з незрозумілими темними візерунками, лінолеум тьмяного димчастого кольору, і розкидана на підлозі університетська форма. Все виглядало звично. Коли він вдруге оглядає кімнату, його погляд зупиняється на ящику з пивом. Примружує очі та  помічає назву «Erdinger Weißbräu».  — А звідки тут пиво?

— Все-таки не пам'ятаєш? — дівчина дістає телефон із сумки. — Можливо, це допоможе освіжити пам'ять, — каже вона і вмикає відео.

— Ну ж бо! Ну ж бо! — вигукує натовп, зібраний навколо двох хлопців. Камера спрямована на них, і Панфіл одразу впізнає себе та Ітана. На відео видно, як Вульф намагається відштовхнути друга, а той наполегливо пристає з проханнями: “Та не переймайся! На кону ж моє улюблене пиво!” Нарешті, хлопець хапає друга за комір і несподівано цілує його. Натовп вибухає захопленим: “Ооо!”, секунду по тому лунає ляпас, і відео обривається.

“Дідько!”

— Як ти міг?! — Фей починає бити хлопця. — Ти ж обіцяв, що не будеш лізти в його справи! Ніколи тобі цього не пробачу!

— Ай! Фей, ну не бийся! Я все прекрасно пам'ятаю! Це вийшло випадково!

— Випадково?! — грізно звужує дівчина. — Ти хоч подумав про репутацію Ітана?!

Зав'язується перепалка. Панфіл схоплює її руки й міцно стискає, заводячи за спину, намагаючись утримати в “ведмежих” обіймах. Вони падають на ліжко, але хлопець не відпускає Фей. Він терпляче чекає, поки вона заспокоїться, хоча вона продовжує пручатися і марно намагаючись вирватися, хапаючи руками порожнє повітря.

— Усе! Усе! Відпусти мене!

Одна з мостин жалібно рипає під важкою ходою, змушує їх завмерти, важкі кроки насуваються з невблаганною швидкістю. У дверному прорізі з’являється Ітан. Його окуляри блищать у ранковому сонці, надаючи йому зловісного вигляду. В руках він тримає махровий рушник. Джойс відразу звільняє Фей, а та падає на підлогу. Збираючись піднятися, вона помічає простягнуту руку “нареченого”, але ігнорує цей жест.

— Дякую, я сама.

— Як знаєш, — відповідає він та підходить до Панфіла. — Йди освіжися, — наказує та простягає рушник.

Джойс дивиться на одяг  і згадує, що Фей облила його водою.

— Що, навіть не будеш обурюватися з приводу вчорашнього? — розподіляючи в різні боки вологе кучеряве волосся, запитує він.

— А ти хочеш про це поговорити?

— Ну так. Я ж накосячив, тож вибач, — бере рушник й починає витирати волосся.

Ітан кидає на Фей короткий погляд, мовляв: “Ти це теж чула?”. У відповідь дівчина здригається та починає чіпати лоб Панфіла.

— Гей, ти що твориш! — обурено мовить він.

— Ти наче гарячий.

— З якого дива?

— Ти перший перепрошуєш. На тебе це не схоже, — вона продовжує порівнювати температуру з власною.

Джойс, затримує її рух:

— Досить, гаразд? Зі мною все добре. Я ж сказав, що змінився. Того минулого Панфіла більше нема.

Мовчання зависло в повітрі. Теплий вітерець, що віє з відчиненого вікна, змінюється на прохолодний, від чого Панфіл їжиться і підводиться з ліжка.

— Піду в душ.

Як тільки він виходить, Фей прикриває вікно і, побачивши хмари, що наповзають, промовляє:

— Може, він і справді змінився.

Зайшовши до ванної кімнати, хлопець зупиняється перед дзеркалом і вдивляється у власне відображення. Вигляд у нього не найкращий: світле волосся злиплося, нагадуючи мокру ганчірку, кинуту на голову, а втомлені, затуманені очі свідчать про кілька безсонних ночей. Попри жахливе самопочуття після похмілля, він не забуває зробити собі кілька компліментів: