Міла. Мої студентські будні

Добре пам'ятаю ту хвилину, коли я зайшла на сайт факультету журналістики і побачила там своє прізвище. Я пройшла на бюджет, ура! 

Останні місяці шкільного життя проминули так швидко, що я не встигла й оком зморгнути. Наче нещодавно був Новий рік, аж ось і випускний бал. Мої однокласники були такі незвично серйозні: дівчата у нарядних сукнях, хлопці в костюмах, всі немов за одну ніч подорослішали, і було трохи шкода, що ця сторінка мого життя залишається у минулому…

Так само, як і все, що було пов'язане з музикою. Я склала у велику коробку і заховала високо на антресолі всі свої дипломи та нагороди, книги і журнали з вокального мистецтва, флешки з записами пісень,та зі своїх сторінок у соцмережах прибрала всі фото й записи, які стосувалися моїх занять музикою.

Вирішила почати життя спочатку. Хтозна, якщо мені не пощастило у одній сфері життя, то, можливо, вдасться стати видатною журналісткою? Я уявляла себе телеведучою по типу Опри Вінфрі, яка бере інтерв'ю у знаменитостей. Або ж було б круто вести якісь шоу, на зразок "Нової зірки." 

Хоча краще не загадувати наперед. Просто жити, а життя покаже шлях. 

Я тихо промовила ці слова, звертаючись до плаката Луки над своїм ліжком. Це була єдина річ, пов'язана з музикою, яку я не наважилася прибрати зі свого життя.

Але на те були свої причини. Я знала, що Лука невдовзі після нашої зустрічі на шоу десь зник. Його продюсери казали, що він вирішив відпочити, щось таке. Решта групи продовжувала давати концерти, але без Луки  "Мейджори" неначе втратили свою харизму. Їхні виступи були набагато менш популярні, їх рідше крутили по телевізору, а на сторінці в Інстаграмі було зовсім небагато лайків. 

Я щодня заходила на ту сторінку, щоб із завмиранням серця дізнатися, чи не об'явився Лука. Наразі СММ -ник гурту розвивав нову "легенду": що Лука поїхав до Тібету освоювати якісь духовні практики. Може так і було, хто знає. Але мені не хотілося, щоб він став монахом. Він такий веселий, життєрадісний, такий талановитий… І йому сподобалася пісня в моєму виконанні. Він так і сказав: "Я заворожений"...

Часом мені снився він і ці його слова. Але в реалі ми більше не зустрічалися. Навіть у соцмережах він мені не написав ( хоча сторінку Міли Квін є не видалила, просто нічого там не публікувала). Хоча, з іншого боку, мабуть, мені треба було написати самій? Але я не наважилася. 

Так ми й розійшлися, навіть не обмінявшись парою слів, якось так тупо все вийшло…

Втім, з Олегом я теж не спілкувалася. Мабуть, це була заздрість. Адже вони з Женею тоді пройшли в десятку, і хоч не стали переможцями конкурсу, але дійшли майже до самого фіналу. Їх помітили продюсери, і зараз вони вже робили свої кліпи та виступали з концертами. Їхній дует стрімко набирав популярність, а я не могла не думати, що на місці Жені мала б бути я…

Втім, нічого не повернеш назад, тож немає підстав для суму. У мене була нова життєва мета: стати успішною журналісткою і довести всім, хто не вірив у мої здібності, що я не вмію здаватися…

***

Восени я переїхала до Києва. Місць у гуртожитку для студентів-першокурсників не вистачало, тому батьки зняли для мене квартиру. Це було не дуже дешеве задоволення, але вони вирішили, що поскільки я вчуся на бюджеті, то ті гроші, які вони мали б витратити на моє навчання, підуть на житло. 

— Ти маєш жити в нормальних умовах, щоб навчання було продуктивним, — казала мама. 

І дійсно, умови були непогані. Квартира хоч і однокімнатна, але в хорошому районі, недалеко від метро. Господиня була приємною і не надокучала частими візитами. 

От тільки з сусідом не дуже пощастило. Цього хлопця я бачила дуже рідко, здавалося, він увесь час сидів вдома. Але зате полюбляв увімкнути музику на повну гучність, і найчастіше це відбувалося саме тоді, коли мені треба було готуватися до семінару чи колоквіуму. 

Я пробувала вдягати навушники, класти у вуха беруші, але це не дуже допомагало. 

"От би щось таке трапилося, щоб він мене більше не діставав своєю музикою" — подумала я, коли в черговий раз із квартири згори полинули гучні звуки. 

І тут мій телефон задзвонив.

— Міло, сонце, привіт, — у слухавці почувся голос господині квартири. — Тут така справа… Знайшовся покупець на "однушку", дає гарні гроші. Я ж її раніше пробувала продавати, але зовсім не знайшла варіантів, тому й вирішила здавати. А тут такий шанс, який не можна пропустити… Міло, алло, ти чуєш мене? 

— Так, — я досі не могла усвідомити, що це стосується саме тієї квартири, де я жила. Може, в неї є ще одна? 

Але за мить господиня розвіяла мої сумніви.

— На жаль, тобі доведеться знайти собі інше житло, люба, — голос жінки звучав з фальшивим співчуттям. — Як компенсацію, можеш за цей місяць не платити, але постарайся вибратися до кінця тижня, добре? 

— Гаразд, — промовила я. — Спробую щось підшукати…

Але тоді я ще не знала, які пригоди чекають на мене попереду…