Кір. Шлях до зірки

Вони її виставили, не віриться! Дівча, певно, засмутиться... Але ж вона так швидко все вивчила: треба мати неабиякий талант, щоб підготувати пісню з нуля буквально за півдоби. Але авжеж журі всі ці нюанси не надто цікавили і тому один мій голос «за» ніяк не міг переважити їхні три «проти».

Хоча, можливо, я дійсно надто упереджений... Ця дівчинка нагадала мені, що за свою мрію треба боротись, треба перетворювати її на ціль, а не чекати з моря погоди, навіть якщо всі інші будуть проти тебе. 

Дивно, але рішення прийшло до мене спонтанно. Якщо мені не подобається та точка, в якій я зараз знаходжусь, я сам маю вирулити себе в потрібному напрямку. Не менеджерка, не мати, не група... Я сам маю щось змінити. 

З такими думками я вийшов зі студії. На виході мене чекала Наташа:

— Кірю, ти вже закінчив? — запитала вона. — Хотіла сказати, що мені дуже шкода, що пісню видалили... Але, можливо, це взагалі на краще: тепер ти зможеш зосередитись на своїй справжній музиці, піснях в «Мейджорах» і...

— Ні, — я зазирнув їй в очі, відповідь далась надзвичайно легко.

З серця ніби впав камінь, який раніше тягнув мене на дно. Тепер я почувався вільним... Як тоді, коли ще не був зіркою, коли міг повністю контролювати свій шлях і життя. 

— Що значить «ні»? — здивовано перепитала Натка.

— Моя справжня музика — це «Мрія», — спокійно сказав я. — Тож... В чомусь ти маєш рацію, я дійсно зосереджусь на своїй справжній музиці. Але не з «Мейджорами».

— Як?... — їй на очі навернулись сльози. — Ти кинеш нас? Нашу групу? Все, що ми так довго створювали і розвивали? Ти не вчиниш так зі мно, з нами, ти не можеш!...

— Я буду співати те, що хочу, — я знизав плечима. — Іншого шляху немає, я хочу й надалі любити музику, а не писати як в конвеєрі. 

— Це все через ту дівчину?.. Ту, яка заспівала... Може, її підіслали! — заявила Наташа. — Все спеціально, щоб збити тебе зі шляху!

— Занадто велика багатоходовка, Нато, ти сама це розумієш, — я усміхнувся, а потім злегка скуйовдив її волосся на маківці. — Дякую, що підтримувала мене, як могла. Я цього не забуду, обіцяю. 

— Кірю, — їй на очі навернулись сльози. — Будь ласка, скажи, що ти жартуєш... Ти маєш залишитись зіркою... Якщо підеш зараз, то станеш ніким. Просто забудь про неформат, хоча б тимчасово!

— Пробач, Нато, але це не мій шлях, — я зітхнув. — Шкода, що за стільки років ти так і не зрозуміла мене. Але я все одно вдячний тобі. Думаю, ми ще зустрінемось...

***

— Загалом, це моє рішення, — сказав я матері, поправляючи сумку і гітару на плечі. — Грошей з гонорарів, які я відкладав на свій рахунок, має вистачити на перший час. Колонки та інше обладнання я вже завантажив. Квартиру оплатив. 

— І ти просто ставиш мене перед фактом, — мати дивилась з докором. — Ти підводиш не тільки мене, але й всіх "Мейджорів"! Де вони так швидко знайдуть тобі заміну? Ти ж соліст, а не якийсь клавішник!

— Хай Нік нарешті стане солістом, він давно хотів, — я усміхнувся. — Він завжди кричав, що мені це місце дісталось по блату.  

— Тільки останній рік, коли ти став чинити спротив... — не погодилась мама. 

— О, ти і тут в курсі, — я усміхнувся. — Хоча, чого я очікував. Вони всі  танцювали плясали під твою дудку, навіть Наташа. 

— Ні, — мати похитала головою і її голос затремтів. — Вона дала тобі виставити те відео, я б це ніколи не дозволила! Якби не відео, ти б лишився... 

— Справа не в Наташі і навіть не в відео. Просто я хочу знов полюбити музику, а зробити це в «Мейджорах» я точно не зможу, — я подивився на неї. 

— Але куди ти підеш... — вона опустила голову. — Залишся, будь ласка, можеш робити, що хочеш, але не йди... Віка буде переживати, та й ми, — вона знов подивилась на мене. — Лишись, ми щось придумаємо... Зупини цей максималізм, це не доведе до добра.

— Пробач, я більше не хочу жити напівмірами, — я зітхнув. 

— Думаєш, досягти чогось самому буде так легко?.. — вона, здається, починала нервуватись.

— Ні, — я похитав головою. — Але це моє життя і я хочу прожити його так, щоб потім ні про що не шкодувати... Бувай, мамо.

— Ти робиш велику помилку, ти будеш потім лікті кусати... — не вгавала вона. 

— Навіть якщо й так, я не буду шкодувати, — твердо сказав я. — Я пробачаю тобі все, що ти зробила. І навіть вдячний за те, що ти принесла в моє життя музику. Але тут і зараз, на цьому моменті, наші шляхи розійдуться.

Я розвернувся і пішов на вихід.

Мама ще щось говорила... Батька і сестри не було вдома, я спеціально підгадав такий момент.

Вийшов до бусика з речами і обладнанням, назвав адресу і поїхав у своє нове життя. На диво, квартира з більш-менш нормальною звукоізоляцією знайшлась одразу. Я почну все спочатку... Хай навіть мені доведеться тільки писати пісні, а не співати, щоб мене не впізнали, принаймні перший час. Головне, що я буду займатись тією музикою, якою хочу я, я більше не зраджу свою музу... 

— А ви — той самий співак, з "Мейджорів"? — запитав мене водій, коли ми вже підʼїхали до мого нового будинку.