Кір. Дякую тобі…

— Кірю, вставай, — почув я голос біля свого вуха.

Цей голос... Ні, не може бути. 

Я розплющив очі і побачив біля себе Наташку. Голова боліла... Що сталось вчора? Памʼятаю, що ми пішли повечеряти, Наталя хотіла мене чи то розвеселити, чи то відволікти...

— Тобі скоро на студію, — пролепотіла вона, якось таємниче усміхаючись. 

І тут я зрозумів, що Наталя лежала зі мною в одному ліжку. Точніше, це я лежав з нею, бо це точно був не мій дім.

— Ми переспали? — прямо запитав я. 

— Ти не памʼятаєш? — відповіла вона питанням на питання.

— Ні, — я похитав головою. 

— В будь-якому разі, тобі треба вставати, — вона відвела погляд. 

Схоже, почувалась незручно. Але вона все ще не відповіла на питання... Хоча, раз сама не хоче — я не буду змушувати. Ми просто зробимо вигляд, що нічого не сталось.

— Пробач мені, я не мав цього робити, — прямо сказав я. — Ти ж знаєш, я не буду з тобою зустрічатись. 

— Знаю, — вона кивнула, продовжуючи дивитись кудись вбік. — Все, що трапилось вчора... Я сама цього хотіла. 

— Давай зробимо вигляд, що нічого не сталось, добре? Інакше ми не зможемо нормально спілкуватись, Нато, — я зітхнув.

— Добре, — тихо погодилась вона. 

Її голос звучав сумно... Я потягнувся до телефону. Хотілось поглянути реакцію публіки на пісню. Щойно подумав про пісню, то знов згадав блондинку. Вона вже стала якоюсь навʼязливою ідеєю, певно, це не дуже добре. Мені хотілось побачити, чи вона часом не відреагувала на відео...

Але коли я зайшов до інсти, то зрозумів, що відео вже видалене... Але кількість лайків... В сповіщеннях я бачив, як жваво реагували на пісню люди... Вона точно торкнулась їхніх сердець.

Значить, я свого досяг... Можливо, цього достатньо?...

Усміхнувшись цій думці, я вирішив піти до душу: вже треба було готуватись до зйомок шоу. 

***

Від шоу я не очікував нічого особливого. Настрій взагалі був на нулі, все ж, хоч я і знав, що пісню видалять, все одно сподівався принаймні встигнути почитати коментарі фанаток... Але так і не встиг.

Не думав, що дійде до того, що я піду до Натки. В Натки батьки працювали за кордоном, а її лишали весь час саму, ще з років пʼятнадцяти. Наша менеджерка часто приглядала за нею... Але Натка була чемною дівчинкою, тож...

Не треба було з нею спати, це точно була дуже серйозна помилка. Тепер я подарував їй надію, це може погано скінчитись... Однак сподіваюсь, вона зрозуміла, що зустрічатись ми точно не будемо.

Мрія не може здійснитись. Мені треба припинити думати про дурниці... Можливо, дійсно час про все забути. Просто заробляти гроші, ставитись до музики так, як і належить професійному музиканту — як до роботи і тільки. 

Коли я сів за стійку журі, то дістав мобільний і бездумно гортав стрічку: все одно спочатку налаштовували апаратуру і тому подібне. Але коли вже почався процес кастингу, я відклав телефон. 

Я розумів, що треба поважати чужий труд. Всі люди, які прийшли на «Нову зірку», горіли бажанням співати, і це було прекрасно. Мені було приємно бачити, як вони стараються, як вкладають всіх себе в кожну пісню. Більшість з них були зовсім слабкими співаками, але в них відчувалась любов до музики. Тому всім без виключення я ставив «плюс», раз за разом. На десь двадцятому кандидатові одна з ведучих запитала мене, чому я це роблю. Камери, авжеж, уважно слідкували за мною:

— Якщо я бачу, що людина співає від щирого серця, я не можу не дати їй прохідний бал на цьому етапі, — чесно сказав я. — Можливо, я не надто хороший суддя, але це те, що я відчуваю. А я звик покладатись на свої відчуття. Всі ці молоді люди дуже старались, вони надихають мене.

— Як цікаво! — сказала основна ведуча шоу, Кріс. — Не очікувала почути щось подібне. Ну добре, а зараз... Зараз до нас вийде наступний кандидат. Точніше, кандидатка. Спочатку вона, як і всі, заспіває пісню, а потім поговорить з нами. Ти готовий слухати?

— Так, — я кивнув. — Я в передчутті.

І я не обманював. Мене дійсно надихали ці люди. Я хотів би повернути собі це почуття... Почуття любові до музики, яке було в мене до того, як улюблене хобі перетворилось в конвеєрний бізнес... 

Але щойно заграла мелодія, тілом пройшли мурахи. Я на повному серйозі подумав, що в мене галюцинації і навіть злякався: як я міг чути вступ власної пісні, яку і з інтернету майже одразу було видалено? Серце билось як скажене... 

За мить до того, як мали початись слова, я підняв очі на сцену і зустрівся поглядом з нею... А вона... Вона заспівала.

Чистим, таким чистим голосом, який пробирає до мурах, дівчинка-фанатка, про яку я так часто згадував, співала пісню, яку я створив, надихнувшись її ж словами підтримки... 

Вона вивчила її буквально за півдня... Встигла...

Я заворожено дивився на неї аж доки пісня не завершилась. Потім члени журі почали аплодувати і по черзі виносити свій вердикт, а я... Я просто дивився на неї. Очі в очі, я не міг відвести погляду.