Міла. Я справлюся сама…

В мене аж голова кругом ішла від численних музичних кліпів, які я переглядала на Ютубі. Хотілося знайти щось новеньке, таке, що не встигло б “приїстися” журі. Бо Олег мені сказав, що багато конкурсантів обирають одні й ті ж пісні, а судді, коли слухають підряд кілька однакових хітів, починають психувати і зрештою виганяють усіх, хто повторюється ( навіть якщо то були майстерні виконавці). Тому я вирішила знайти або щось давнє і не популярне, таке, що встигли всі призабути, або, навпаки, щось зовсім нове. 

Була думка взагалі самій собі придумати пісню, але я не вміла писати музику. Я ж зовсім не мала відповідної освіти, ну, могла б скомпонувати слова, підібрати мотив, але цього було мало. І до Марії Євгеніївни не підеш, бо вони зі Святом бачать у мені конкурентку. Тому від цієї ідеї я з жалем відмовилася і стала шукати щось уже готове. Але нічого підходящого не траплялося. Зрештою, коли в голові уже все переплуталося, і я не могла нормально міркувати, вирішила, що на сьогодні вистачить. 

Продовжу пошуки завтра. Часу ще трохи є. З такою думкою відкрила Інстаграм, і зайшла на сторінку “Мейджорів”, як робила завжди, коли почувалася сумно чи самотньо. Побачила, що там з’явився новий запис і відразу відкрила його. Співав Лука, і я відчула, що мою втому як вітром здуло. Я приготувалася насолоджуватися новою піснею, як і іншими, у його виконанні. Але коли прослухала цей запис, то моє серце шалено калатало, а дихання перехопило. Це була просто неймовірна пісня!У ній була  якась дуже сильна енергетика, і я подумала, а раптом Лука написав цю пісню після нашої зустрічі? Спеціально для мене? 

Розуміла, що це  смішно, насправді, він давно мене забув, можливо, відразу ж після нашої зустрічі… Але так хвилююче було думати, що це моя пісня. Адресована мені…

“Я буду співати її на конкурсі”, — це рішення прийшло якось одразу і переповнило мене натхненням. Тепер я не сумнівалася, що в житті не буває нічого випадкового…

***

Та коли я приїхала до табору, то дізналася, що першим завданням буде не сольна пісня. Всіх учасників розділили на групи по кілька людей, і ми мали підготувати пісню та виконати її. З одного боку, це ніби було й легше, тим більше, що раніше я співала в дуеті, і мала такий досвід. А з іншого — зростав ризик, що якщо не впорається один учасник імпровізованого “гурту”, то він “завалить” усіх. Це була велика відповідальність. 

Але я зраділа, коли після жеребкування виявилося, що зі мною разом буде співати Олег і ще одна дівчина, Женя. До того ж, пісню ми самі не вибирали, а теж отримали шляхом жеребкування. На щастя, вона була не дуже складна, я її добре знала. 

Тому на репетиціях у нас проблем не було, і під час виступу судді похвалили наше тріо та пропустили до наступного етапу. Я була така рада, і мені здавалося, що тепер, подолавши чергову сходинку, я неодмінно увійду до десятки.

 — Міло, а як ти дивишся на те, щоб нам і далі виступати втрьох? — запитав мене Олег під час обіду. На той час Жені десь не було поряд із нами. 

Я аж трохи розгубилася. Але потім згадала, як нас хвалили члени журі. 

 — Не знаю… А так можна? 

 — А чому б і ні, адже в десятку увійдуть як сольні співаки, так і колективи. Гуртів тут, у таборі, небагато, тож конкуренція буде меншою…

Олег завжди все продумував на кілька ходів уперед, і я погодилася, що його судження мали сенс. 

 — Тоді я поговорю з Женею, — сказав він, одразу взявши на себе роль лідера. 

Я повернулася до своєї кімнати, увімкнула запис “Мейджорів” і стала думати, чи захочуть Олег із Женею виконувати цю пісню. Все ж вона була не “попсова”, не така, від яких шаленіли глядачі. Але разом із тим, переможець минулорічного конкурсу виконував якраз “неформат”, отже, для журі не настільки важлива яскрава обгортка…

А що важливо? Оригінальність? Харизма? А чи є вони в мене? Я підійшла до дзеркала і довго вдивлялася в свої риси, поки мені не почало здаватися, що переді мною зовсім інша, незнайома мені дівчина…

***

Однак з гуртом нічого не вийшло. Женя навідріз відмовилася. Вірніше, не так: вона, захотіла співати дуетом з Олегом, без моєї участі. 

 — Ти не ображаєшся? — Олег винувато дивився на мене, повідомляючи цю новину. 

 — Вона тобі подобається?  — я відповіла запитанням на запитання. 

Дійсно, між Олегом і Женею неозброєним оком можна було побачити “іскру”. Мабуть, я й справді була там третьою зайвою. 

 — Вона просто боїться, що її не буде чутно за тобою, — він знизав плечима, трохи знічено глянувши мені в очі. — У тебе такий сильний голос! 

 — Ну нічого страшного, — сказала я бадьоро. — Бажаю вам успіху! Спробую сама, мабуть, так дійсно краще…

Але вночі напередодні чергового відбіркового виступу довго не могла заснути. Лежала, дивлячись у нещільно завішене вікно, а в голові все крутилися рядки з пісні Луки: 

— Мрія, мрія, я розумію:

Побороти безнадію...

Тільки здатись я не смію,

І з тобою я зумію...