Кір. Інколи краще зробити щось і шкодувати, що ти це зробив, ніж потім все життя шкодувати, що не зробив.

Коли мені було шістнадцять і ми саме увійшли в тренд і стали відкриттям року, я дійсно перенавантажився і захворів. 

В мене дуже боліло горло перед нашим першим турне, але я приховав це від усіх від менеджерки до матері. Я не здавався, і співав, не зважаючи на біль і дуже погане самопочуття. На першому та другому концерті я якось витягнув і спів, і хореографію, а вже на третьому втратив свідомість в гримерці прямо перед самим концертом. Лікарі сказали, що організм послабшав через занадто тяжкий для підлітка ритм... Після того мати вирішила контролювати кожен мій крок і збавила оберти групи. Вона зупинила турне, розтягнула всі заплановані концерти в часі, перенісши більшість з них на більш пізні дні.

Публіка була незадоволена... Наша менеджерка тоді взагалі попереджала, що це все може скінчитись дуже погано і швидко. Однак, як не дивно, фанатки нас не хейтили, а просто хотіли, щоб я все ж виступив.... Це очікування навпаки розпалило їх ще більше, а про нашу групу почали говорити по телевізору. Ми стали «очікуванням і відкриттям року»... І тоді почалась наше сходження на музичний олімп України. 

Саме через той випадок мати все ще так сильно заморочується щодо мого здоровʼя. Але я вже не дитина, я повнолітній, тож буду все вирішувати сам. Я впевнений, що ця пісня стане хітом... Сподіваюсь, хлопці теж це відчують, так само як відчула Наташа... 

***

— Мені вона не подобається, — заявив Нік, схрестивши руки на грудях.

— Чому? — я зітхнув.

Намагався тримати себе в руках... Мені і так не хотіли давати її співати... Якщо я не зможу переконати групу, то все закінчиться тим, що цю пісню так і не почують. А я хочу, щоб її почули, для мене це дуже важливо.

— Тому що вона не про кохання, — підтримав Ніка Макс.

— А мені подобається, — Кай усміхнувся. — Ця пісня надихає боротись.

— А має закохувати дівчат, — Нік зітхнув. — Ми не якісь там коучі, ми — айдоли, хіба ви не розумієте? 

— Ну що ж, якщо пісня не подобається групі, то певно, її не варто виконувати, — почув я з-за спини голос матері. — Хоча воно на краще. Спокійно виступіть на турне, посудіть шоу талантів, а вже потім... Можливо, твою пісню обробить наш композитор, як тобі така пропозиція? 

Я зітхнув і опустив голову. Це був програш... Хоча, я ж знав, що пісня — хороша, навіть не просто хороша, вона — найкраща з усього, що я писав і співав. 

— Кіре, не мовчи, — нагадала про себе мати.

— Робіть що хочете, — пробурмотів я, взяв свої речі і швидко покинув кімнату під здивовані погляди інших...

***

— Кірю, стій, — Наташка все ж наздогнала мене.

Вона взяла мене за запʼясток, зупинивши таким чином.

— Чого тобі? — буркнув я.

— Я на твоєму боці, — твердо сказала вона. — Я завжди... Завжди буду на твоєму боці, обіцяю...

— Навіть, якщо я зроблю якусь дурницю? — хмикнув я. — Ти все одно будеш на моєму боці? 

— Я постараюсь тебе відговорити... Якщо це буде щось, що не піде тобі на користь, — вона опустила очі. — Але якщо ти все одно це зробиш, я не буду сваритись, — вона знов подивилась на мене. — Я прийму твій вибір. 

Наташа... Цікаво, наскільки далеко вона готова зайти? Чомусь я був впевнений, що це все — лише слова, не більше. 

— Тоді, якщо я скажу тобі опублікувати ту пісню в нашій офіційній інсті, яку ти ведеш, ти погодишся? — запитав я.

— Що?... — вона, здається, здивувалась. — Але ти і сам можеш, в тебе є доступ і...

— Так, — я кивнув. — Ти маєш рацію. Тому я зроблю це прямо зараз. А ще — зміню пароль, щоб ніхто не міг увійти і видалити її принаймні якийсь час. Новий пароль буде... Ну, наприклад, такий, — я зайшов в інсту і змінив пароль, показавши його Наталі. 

— Навіщо ти показуєш його мені? — тихо перепитала вона.

Я і сам не знав точної відповіді на це питання. Може, я хотів перевірити її? Наскільки правдиві її слова про те, що вона прийме мій вибір і буде на моєму боці. З такими думками я виставив запис. 

— Просто мені так захотілось, — врешті-решт відповів я. — Навіть якщо вони потім зайдуть в інсту і видалять запис... Мені все одно. Я просто хочу зробити те, що хочу, інколи корисно робити те, що тобі хочеться, і не думати про наслідки...

— Ти правда так думаєш?... — запитала вона.

Наталя все ще тримала мене за запʼясток. Ми стояли доволі близько, майже впритул одне до одного.

— Так, — я кивнув. — Інколи краще зробити щось і жаліти, що ти це зробив, ніж потім все життя жаліти, що не зробив.

— Я теж хочу жити так… Я кохаю тебе, Кірю, — на видиху сказала вона і неочікувано швидко подалась вперед, торкаючись губами моїх губ...