Міла. Я побачу його знову!

— Що ж, — ведучий зробив театральну паузу.  — Зараз ми почуємо присуд наших суддів, чи Міла залишить конкурс, чи продовжуватиме боротьбу у тренувальному таборі? 

Мені здавалося, що моє серце раптом стало велике-велике і перестало поміщатися у грудях. Від страху навіть стало трохи нудити. А судді все щось перемовлялися між собою і не поспішали озвучувати свого рішення. Я приклала долоні до щік — руки були холодні, як лід, тоді як обличчя моє пашіло вогнем. Розуміла, що вони так довго тягнуть із відповіддю спеціально, щоб подражнити глядачів, але ж це жорстоко стосовно мене, я тут скоро просто помру від хвилювання! 

Зрештою один із членів журі, мабуть, найбільш співчутливий, поглянув на мене і сказав:

 — Що ж, вітаю, ви проходите далі, — і простягнув мені квиток до табору. 

Я аж підскочила від радості. Схопила таку бажану перепустку у світ шоу-бізу і притисла до серця, немов найдорогоцінніший скарб. 

 — Але не розслабляйтесь, — сказала інша суддя,  — Боротьба буде напруженою, адже інші учасники теж бажають перемоги.

Я вийшла за лаштунки, продовжуючи усміхатися. Звісно, я не збиралася розслаблятися, адже Олег мені розповідав про те, що чекає на учасників попереду. І легким відпочинком це точно не назвеш.

Як тільки я згадала про Олега, він тут же підійшов і став мене вітати. Він ще тільки мав виступати, і я бачила, що  мій новий друг хвилюється. Певно, він і так хвилювався, а тут ще той факт, що мене можуть узяти, а його ні, видно зачіпав його самолюбство. 

 — Тримаю за тебе кулачки, — сказала я. — Ні пуху, ні пера! 

 — До дідька, — він усміхнувся і махнув рукою. — Ну, що буде, те й буде…

Але Олег тривожився даремно, його теж узяли. І як він потім мені розповідав, навіть згадали про його виступ в минулому сезоні і сказали, що сподіваються — він більше не повторить давніх помилок.

Я раділа, що тепер у таборі буде хоча б одне знайоме обличчя. Втім через деякий час побачила ще одного знайомого — ним виявився Свят. Він таки приїхав на конкурс, і теж пройшов кастинг. 

Ми зустрілися в  фойє, коли я купувала каву в автоматі. 

 — О, а ти що тут робиш? — Свят високо підняв брови з таким здивованим виглядом, наче я перетворилася у якусь інопланетянку. 

 — Беру участь у конкурсі, — трохи з викликом відповіла я. Було неприємне таке зневажливе ставлення до себе, адже ми з ним довгенько виступали разом. З іншого боку, я знала, що його честолюбство зашкалює, особливо завдяки амбіціям його матері. Тож він був неприємно здивований, побачивши у мені конкурентку. 

 — І що, тебе вигнали? — він навісив на обличчя маску співчуття. 

 — Ні, я пройшла далі, — я дістала з сумочки квиток і покрутила в нього перед носом. Більше за все мені зараз хотілося, щоб він скис і признався, що сам “вилетів”, але Свят байдужим голосом протягнув:

 — Ну, я теж пройшов… Якось вони нецікаво судять, усіх пропускають сьогодні…

“Навіть таких невдах, як ти”, — читалося в його сіро-блакитних трохи витрішкуватих очах. 

 — Нічого, — втішила я. — В таборі надолужать. Так що, якщо хочеш додому…

Він аж надувся, зачувши в моєму голосі нотки іронії. 

 — А я тобі допомагав, знімав  відео, могла б і сказати, що йдеш на “Нову зірку”...

 — Ти мене не запитував, — я знизала плечима. 

 — Ну, дивись, — він озирнувся навсебіч. — Це смішно, тобі брати участь у такому серйозному конкурсі. Ти ж самоучка, навіть нот не знаєш…

 — І все ж ви на конкурсі виконували мою пісню, ту, що я написала, — підколола я. 

Тут уже він не знав, що заперечити, тому посопів, як сердитий їжак і заявив, що дуже поспішає. Розвернувся й пішов до виходу. 

Я провела його очима. Знала, що його привезли на авто, бо такі люди на маршрутках не їздять. Якби не таке ставлення Свята, то могла б попросити його, щоб його батько підвіз і мене додому. Але після того, як однокласник повівся зі мною як з якоюсь людиною “нижчого сорту”, я вирішила: бігти за ним точно не буду. Тим більше, що мабуть, він приїхав з мамою, то ще її нотації вислуховувати…

Краще поїду автобусом…

Я  попрощалася з Олегом, домовилася підтримувати зв’язок, і пішла на зупинку. За кілька хвилин вже їхала на автостанцію, а в голові все крутився приспів із пісні, а варто було заплющити очі — і я бачила вогні прожекторів та сяйво різнобарвних ліхтариків на заднику сцени. 

Як тепер дотерпіти до того табору? 

Щоб швидше минав час, я вирішила тренуватися ще напруженіше…

Адже мені сказали, що на наступному етапі відбору серед суддів буде саме Лука!

Думка про нього наповнювала мене нетерплячістю, я прямо фізично відчувала, що всередині мене піднімаються ніби бульбашки шампанського, підносять угору, змушують замріяно усміхатися…

Яку ж мені пісню тепер  вибрати? Це питання турбувало найбільше, адже я розуміла, що помилитися означало в моєму випадку програти…