Кір. У замкненому колі

— Ти знов найкращий, вітаю, Кірю, — стримано сказала мати, коли я зайшов на кухню. — Але запізнюватись на вечерю — неправильно, дисципліна — наше все, не забувай. 

Всі вже сиділи за столом. Батько, мати й Віка теж. 

— Братику, вітаю! — весело сказала Віка, зіскакуючи зі стільця й одразу ж кидаючись обіймати мене. — Коли я трохи підросту, то теж буду співати в групі! — вона зазирнула мені в очі.

— Так, обовʼязково будеш, — я усміхнувся. 

— Віко, тобі ще рано серйозно думати про співи, голос треба берегти, як і здоровʼя, — заявив батько. 

— Ви такі нудні! — вона показала батькові язика, а потім буквально застрибнула мені на руки. — Я буду співати, як братик!

— Якщо захочеш, думаю, ніхто не стане на заваді, — сказав я, понісши її до її місця і всадивши на стілець. 

— Так, але зараз ще рано про це думати, — нагадала мати. — Кірю, сідай за стіл, всі чекають тільки на тебе...

***

— Дякую за вечерю, — сказав я, вставши з-за столу, запхнувши телефон до кишені й понісши тарілку до посудомийки.

— Будь ласка, — відповіла мати. — Турне починається післязавтра? 

— Виїжджаємо завтра, щоб бути в формі на першому концерті, — уточнив я. 

— Так, точно, — вона кивнула. 

— Я отримав ту нагороду, — я подивився на матір. — Ти обіцяла, що якщо я її отримаю, то зможу заспівати те, що написав сам. 

— Ну я не проти, якщо ви розширите репертуар... — почала вона. — Але ж не перед турне, правда? Зараз тобі не варто відволікатись. Ти дістався вершини, але втриматись на ній важче, ніж дістатись, думаю, ти це розумієш...

— Я ж не перший рік отримую нагороди, — я зітхнув. 

— Таку — перший, — не погодився батько. 

— От-от, — підтакнула мати. — Тому зараз треба бути обережнішим. Дай фанаткам те, чого вони хочуть, і вони будуть твоїми, Кірю. 

— Ти можеш хоч вдома не звати мене цим дитячим прізвиськом? — я зазирнув їй в очі. 

— Ти — мій син, і для мене ти назавжди залишишся дитиною, хай тобі вже й девʼятнадцять, — мати усміхнулась. — Та й взагалі, ти все ще дитина... Ні готуєш собі, ні прибираєш, нічого не робиш, — хмикнула вона. 

— Кіря багато займається музикою! — стала на мій захист Віка. 

— Це правда, — підтримав Віку батько. 

— Справа не в тому, хто і скільки займається, — вона схрестила руки на грудях. — Справа завжди в якості! Я в його роки вже три з половиною октави тягнула.

— Так співала б і далі, — ляпнув я, нарешті підійшовши до дверей до коридору. — Піду прогуляюсь, — сказав я і побіг до передпокою перед вхідними дверима.

— У тебе завтра поїздка, лишайся вдома! — почув я голос мами, але проігнорував його.

Наспіх взувся, накинув куртку й одразу ж покинув будинок. Йшов швидко... Відчував себе дуже злим і роздратованим. 

Коли я йшов невідомо куди вже хвилин двадцять, телефон в кишені неочікувано задзвонив. Ні, мати не з тих, хто буде телефонувати й сваритись чи щось таке. Скоріше, вона придумає щось, коли я вже повернусь додому.

Я дістав мобільний і побачив, що дзвонить Наташа. Я не хотів з нею розмовляти... Сьогодні ми завершили на ненайкращій ноті... Але і просити вибачення настрою не було. 

Коли телефон перестав дзвонити, я хотів сховати його до кишені, але він задзвонив знов. А ще через секунду я почув голос Наталі прямо в мене за спиною:

— Кірю, стій! — кричала вона.

Я обернувся і побачив, що Наталя дійсно бігла прямо до мене. Аж запихалась бідна. 

— Чого тобі? — не надто привітно запитав я... Ну настрій був відповідний.

— Я... Я хотіла поговорити, — Натка зазирнула мені в очі. — Я переживаю за тебе.

— Не треба, — я зітхнув. 

— Ти ж знаєш, як я до тебе ставлюсь, Кірю, — вона торкнулась кінчиками пальців моєї руки, все ще не розриваючи наш зоровий контакт. 

— Ти теж знаєш, — я зітхнув.

— Обіцяю, я буду ідеальною дівчиною, ти будеш пишатись мною, — на повному серйозі заявила Натка. 

— Наташо, ми не зустрічаємось, — нагадав їй я. 

— Поки що, — поправила мене вона. — Але знай, я завжди буду на твоєму боці! Тільки прошу тебе, послухай менеджерів і маму...

— А про маму звідки знаєш? Невже встигла поговорити?... — здивовано запитав я.

— Я заходила до вас і одразу ж побігла за тобою. Віка сказала, в який бік ти пішов, — зізналась Натка. — Навіть якщо ти будеш відштовхувати мене, я не здамся, Кірю. 

— Неможливо закохати в себе людину, це безглуздо, — я зітхнув. — Тим паче, скільки вже років ти стараєшся? Десь пʼять? 

— Рано чи пізно ти зрозумієш, що тобі підходжу тільки я, — прямо сказала Натка. — Жодна інша дівчина не витримає твого зіркового життя, фанаток і тому подібного. 

— Кажеш так, ніби в мене і права голосу нема, — я усміхнувся. 

Чомусь ця ситуація починала навіть трохи веселити.