Кір. Слова, які я так хотів почути

Спочатку після шоу ми всією групою планували піти кудись святкувати наші з Ніком чергові нагороди, але після тих його слів про те, що я «зловив зірку», я просто встав з дивану, схопив свою куртку, кепку та чорні окуляри, і вийшов з гримерної. 

На студії все ще була купа людей — як наших фанаток, так і персоналу. Я запхнув волосся під кепку і швидко пішов коридорами до виходу. Так сильно занурився у свої думки, що не помітив якусь дівчину і врізався в неї. 

— Ой, пробачте, я така незграба! — пробубніла ця мініатюрна блондинка приємним мелодійним голосом.

— Нічого, — відповів я. 

— Лука, це ти?... — прошепотіла вона, дивлячись прямо в мої окуляри. 

Я вже зітхнув, подумки готуючись до прискіпливих прохань сфоткатись чи дати автограф, але...

— Дякую тобі, що ти є! — випалила вона, почервонівши. — В тебе все вийде, йди до своєї мети!

Чого-чого, а такого почути я точно не очікував... Так і стояв розгублений і не знав, що сказати.

Дівчина ж тим часом озирнулась по сторонах:

— Пробач, що потурбувала, я вже йду! — на цих словах вона, мов ракета, побігла вглиб коридорів, туди, звідки я щойно вийшов. 

Зазвичай фанатки, якщо заставали мене одного, починали клеїтись, фоткатись, просити десь розписатись і тому подібне, а ця... Ця була якась неправильна.

І втекла так швидко...

— Кірю, я ледь тебе наздогнала! — з-за кутка вибігла Наталя. — Не руби з плеча, все ж було добре... Нік просто дуже переживає за тебе, спробуй його зрозуміти... Раніше ти був життєрадісним та веселим, а зараз...

— Ну пробачте, що не виправдовую ваших сподівань, — хмикнув я, склавши руки на грудях. 

— Не сприймай все в штики, Кірю, — вона поклала руку мені на плече і зазирнула в очі. — Ми всі тебе дуже любимо, ми ж як родина, хіба ні? Стільки років разом... Ти, я і Нік... Якщо інші члени групи періодично мінялись, то ми троє... Ми мало не з пелюшок разом!

— І ти не втомилась? — запитав я її прямо. — Не хочеш перейти на інший рівень, а, Натко? 

— Але саме такі як зараз ми на вершині... — прошепотіла вона. — Куди вище?... Який рівень? 

— Наші пісні тепер калька одна одної, ми не можемо спробувати нічого нового і все для того, «щоб фанатки не пішли», — я зітхнув. — Вважаєш, це нормально?

— У нас турне на носі, думаєш, зараз час пробувати щось нове? — відповіла вона питанням на питання. — Ні, не подумай, я розумію тебе, ти — найпопулярніший і найкрутіший, думаєш, що вище вже нічого нема і все таке, але...

— Ти говориш, як Нік, — перебив я її й відсторонився від її долоні так, щоб вона не торкалась мене. — Забий... Я йду додому. 

— Думаєш, вмовиш матір? — тихо запитала вона.

— Навіть не сподіваюсь, — я усміхнувся. — Просто йду додому.

— Кірю, ну не будь таким впертим... — тепер Натка взяла мене за руку. — Будь ласка, зрозумій, Нік, Макс, Кай і дівчата з беквокалу разом зі мною... Ми всі бажаємо тобі тільки добра!

— Макс і Кай навіть на нагородження не прийшли, — хмикнув я. — Певно, тусили до ранку, як завжди в пʼятницю. Та й Лілі нема.

— А Софі прийшла!

— Так вона в Ніка втюрилась, не дивно, що прийшла на його нагородження. Власне, як і ти...

— Що «я»?! — запитала вона, почервонівши. 

— Ти теж ходиш сюди тільки через мене. Вже б давно могла створити власну групу, а не стирчати на підспіві, — прямо сказав я. 

— Я... — вона спочатку розгубилась, але потім її голос став твердішим. — Я ніколи так не вчиню! Я думаю про групу!

— Ти всього лише беквокалістка, Натко, не член групи, — вдарив я її по болючому місцю. 

— Правду каже Нік, ти — егоїст! — на її очах зʼявились сльози. — Ну і йди! Думаєш, без тебе група розвалиться?! Світ не крутиться навколо тебе, Кірю! — на цих словах вона розвернулась і побігла назад по коридору. 

Певно, не треба було казати останньої фрази. Але мені набридло, що всі вказували мені, що я маю робити і як, набридло, що своє життя я вже практично перестав контролювати. Більше я не збираюсь з цим миритись... Мені обіцяли! 

Сьогодні ж поговорю з батьками. Або не поговорю, а поставлю її перед фактом. Набридло танцювати під їхню дудку, набридло грати солодкого хлопчика. Я буду співати те, що пишу сам, або не буду співати зовсім! Як там казала та блондинка, фанатка? Йти до мети й в мене все вийде, так?...