Розділ 9

Час зупинився. Дана дивилася на Ладислава, а в Лева промайнули перед очима всі спогади перелесника. Хлопець бажав відкараскатися від них, бо вони були дуже навʼязливі й лиховісні. Ніби смола, котра потрапила на одяг і тепер її неможливо звідти прибрати. 

Демон відштовхнув від себе Батуру й Всеслава, котрі все ще намагалися його втримати. Небо затягнули хмари й почалася злива. Вона впала на голови селян, котрі з жахом закричали від страху! Вже через мить почав падати град, розбиваючи відроджений врожай. 

– Чому ви просто не пішли геть? – Грізно запитав Ладислав. Одмінок закружляв на місці, здіймаючи пронизуючий вітер. – Ви й так вже все тут зіпсували! 
– Скільки роботи зроблено марно, так? – Запитав в нього Лев. – Всі думали на Мару, а це ти всім шкодив. 
– Май повагу до моєї володарки! – Люто закричав перелесник. 
– Синку! Синку! – Закричала Надія. 
– Ніякий я тобі не син! Слабка людино! – “Ладислав” плюнув у її бік. – Хоч я з тобою все своє життя, але я тобі не син! 
– Що ти таке говориш? – Ведан затулив від нього дружину. – Тоді де ж наша дитина?! 
– Хахах! Запізно про неї думати! Запізно! 

Одмінок швидко підскочив до людей, котрі ще мить назад були його батьками. Він вирячив на них свої зуби, гойдаючи туди сюди довгим чорним хвостом. 

– Помер ваш син, давно помер! На другий день життя ще поміняли нас! Бідну поторочу, ніхто не почув, ніхто імені йому не дав! Він ніколи не потрапить у Вирй! Хахахх!

Перелесник, котрого давним давно підкинули цій сімʼї, мав неабияку силу. Створений для брехні, він вправно й непомітно шкодив всім цим людям багато років. Тепер, коли його розкрили, “Ладислав” радів і лютував одночасно. 

Люди розбіглися по своїм хатам, позакривали міцно шибки, щоб перелесник не добрався й до них. Кожен з них знав, на що здатна ця істота. Похрещений, він легко міг обійти будь який оберіг. 

На вулиці залишилися Дана, Лев, Надія з Веданом і пʼятеро врятованих молодих людей. 

– Ти покинеш це місце, або загинеш тут. – Холодно сказав Лев. Він знову глянув на червону хустку, котру “Ладислав” подарував Дані. Так, це була хустка Любові. 
– Не тобі це вирішувати! Це моє село! Я тут роблю все що тільки забажаю! 

Дані було дуже сумно. Навіть серед людей є нечиста сила, котра намагається шкодити, робити кривду. Як же все це припинити? Через цього одмінка, загинуло невинне дитя! А що як і дитину Світояри чекає така сама доля? Можливо саме через це, він побіг до неї? 

– Досить! – Закричала вона на перелесника. За ці дні, вони вже добре знали що з ними робити. 

Дана хотіла взяти Лева за руку, але перелесник підскочив но них й з великою силою відштовхнув хлопця від неї. 

– Ні! Це вам досить! Володарка казала! Вона казала, що з вами слід зробити! Поки я це знаю, ви нічого мені не зробите! 

Буря набирала обертів, блискавки вкривали все небо навкруги. Павутиння повзло з заходу на схід, нагадуючи розбите скло. Грім прогримів так, неначе самі гори зрушили з місця! 

Перелесник сміявся, радіючи стражданням навкруги. Вказавши пальцем на хату Чеслави, туди одразу встропилася, неначе спис, блискавиця. Дах почав палати! Люди вибігли надвір, але “Ладислав” знову вказав на них рукою сміючись. 

– Віддайте дитину, або загине все село! – Наказав він. 
– Цьому ніколи не бути! – Він навіть не побачив, що Дана дістала лук і вже була готова стріляти. 

Всього секунда й стріла полетіла прямісінько в його чорну голову, але той стрімко відскочив. Лев з шаблею побіг на нього, розсіюючи з кожним своїм кроком хмари на небі. Та побачивши як перелесник спрямував ще одну блискавицю в людей, пробіг повз “Ладислава”. Мирослав, чоловік Сонцеяри, затулив дружину з дитиною від блискавки, розуміючи, що не пережеве наступну хвилину. 

Та на його диво, Лев за лічені секунди опинився біля них й простягнув долоню до неба! Блискавка вразила його миттєво! Павутиння пішло по руці й тулубу. Але він ніби навіть не відчув цього. 
– А ви ще сумнівалися! – Засміявся “Ладислав”. 
– Сонце, вийди з-за хмар! – Наказав Лев дивлячись на небо. – Досить! 

Грім прогримів останній раз і хмари почали повільно розсіюватися. 

– Тобі ж сказали, що ти або підеш, або помреш! – Закричала в люті Дана. 
– Тоді я піду! Є ще багато місць де я не бував! 

Перелесник почав знову кружляти на місці, але щоб він не робив, вітер не піднімав його до неба. Під пильним й лютим поглядом дівчини, “Ладислав” бачив як навколо нього починають зростати квіти маку й полин. Демон намагався затоптати паростки, але вони були сильними, тому одразу підіймалися й продовжували рости. 

Лев почав наближатися до перелесника з одного боку, а Дана з іншого. Дівчина не відвертала від нього погляду. 

– Стійте! Стійте! – Закричала Надія і спробувала побігти до сина, але Ведан тримав її щосили. – Це мій син! Мій! 
– Мені дуже шкода. – Промовив до неї Лев. – Але це не так. 

Жінка відштовхнула Ведана й чимдуж побігла до любого сина. Перелесник, побачивши її, одразу розвів руки в різні боки, ніби очікуючі на обійми. 

– Надія, не підходьте до нього! – Закричали Дана з Левом. 
– Мамо. – Перелесник змінився в мить. Знову на неї дивилося любе обличчя сина. Хлопець впав на коліна й гірко заплакав. 
– Не вірте йому. – Дана спробувала повернути до тями Надію. – Перелесники брехуни. Нас один такий вже надурив, перетворившись на Ведана.