Розділ 6

Лев міцно притиснув до себе Дану. Він вперше за своє коротке життя відчув, що таке справжній страх. 

– Я думав, що втрачу тебе. – Схвильовано сказав він. 
– Цього не буде. – Дівчина притулившись до його плеча, посміхнулась. 
– Пообіцяй мені! – Лев глянув прямо в її очі. – Пообіцяй, що ти будеш обережнішою. 
– Обіцяю. – Одразу сказала вона. 

Ранкове сяйво почало відганяти нічну темряву геть. Сонце повільно піднімалось над небосхилом. Галявина, вкрита маком, здалася ще більш червоною ніж минулого разу. Квіти немов горіли, через це стало зрозуміло, чому духи лісу звуть її Вогняна квітка. 

– Візьми квітку з собою, вона стане нам в нагоді. 
– Тоді і ти візьми собі одну. – Запропонувала Дана. 
– Добре. 

Лев схилився до маку й обережно зірвав один. В його руках, вона почала трохи сяяти, випромінюючи всю свою силу оберега. 

– Треба буде попросити, щоб на наших сорочках зробили такі вишивки. 
– Я тільки за. – Лев посміхнувся. – Що будемо робити далі? 
– Ти ж чув перелесника, нам треба до кладовища. Сподіваюся ми встигнемо вчасно. 
– Так, Мальва дуже ризикувала допомагаючи нам. 
– Хто вона така? – Спитала дівчина. 
– Русалка. – Лев подивився на ліс, котрий вже потопав у ранковому світлі. Важко було повірити, що всього кілька хвилин назад, він був сповнений темрявою. – Коли напав перелесник, тебе врятував…– він схилився до її вуха. – Водяник. – Ледь чутно промовив він, а потім трохи голосніше продовжив. – Мальва це русалка, котра погодилася показати де росте Вогняна квітка.  
– Ми зобовʼязані їй допомогти. – Дана насупила брови. Вона знову була готова йти. Нетерпіння читалося в очах дівчини. 
– Кладовище повинно бути за лісом, значить, нам знову потрібно йти туди. 
– Тоді вперед. 
– Ти не хочеш трохи перепочити? Хоча б трохи? 
– Ні, зараз не до цього. Я вже достатньо була непритомна, щоб виспатися на кілька днів. 
– Якщо відчуєш себе погано, скажи мені, добре? – попросив її хлопець. 
– Лев, все добре. Чесне слово. – Хоч вона і відчувала легку слабкість, але казати про це не бажала. Є час для відпочинку, є час для дій. 

Знову ліс чекав на них і обіцяв безліч пригод та небезпек. Вони вже не могли дочекатися, коли зможуть рухатися далі, бо немов щось навмисно їх тут затримувало! Щоб вони не робили, все одно треба повертатися в одне й те саме місці. А їм необхідно шукати Вирій! 

Просуваючись серед низьких гілок каштана, вони знову повернулися до річки. Дана з Левом навіть не помітили, як за ними спостерігає здалеку Водяник. Після того як Мальва не повернулася додому, він вирішив виходити до них тільки у крайньому випадку. Крім цього, він ледь вмовив сестер залишитися вдома і не наражати себе на небезпеку. Водяник запевних русалок, що Дана з Левом не залишать Мальву в біді. Побажавши пошепки хлопцю з дівчиною успіху, він швидко зник в зеленій глибині.

Тим часом, Лев і Дана продовжували свій шлях. Тепер їм нічого вже не заважало йти вперед. Не було і полудня, як вони спокійно перейшли річку й рушили далі. Там, хлопець з дівчиною, ще не бували, тому обережно озиралися, щоб ніхто не застав їх зненацька. 

На іншому березі, більшою мірою зростали ялини й сосни. Хоча місцями тяглися до неба могучі дуби й клени. Сонце пробивалося крізь їх широке листя й освічували цілі галявини, котрі щедро вкривала бурштинова трава і дивовижної краси мильнянки. Рожеві квіти одразу кидалися в око своєю формою. Прямі стебла на котрих знаходилося видовжене листя, по краю було гострошорсткувате. А от квіти великі, згруповані в суцвіттях, зростали на головному стеблі. Циліндрична червонувата чашечка, з пʼятьма відігнутими рожевими пелюстками, була прикрашеня тичинками й стовпчиками. Побачивши їх, Дана одразу схилилася й почала збирати трави. 

– Що ти робиш? – Спитав Лев. 
– Вони скоро знадобляться. – Відповіла дівчина. 
– Але для чого? 
– Ця рослина дуже корисна. Якщо хтось захворіє, вона допоможе. 
– Тоді давай я теж тобі допоможу. – Хлопець присів біля Дани й почав обережно зривати квітки. 

Коли їх руки потяглися за однією й тією ж квіткою, вони засміялися. Від цього сміху, одразу стало легше на душі! Дана захвилювалася, що одразу за цим, станеться щось жахливе. В них не було жодного спокійного дня, як вони прокинулися тоді на житньому полі. Чому цей день повинен бути іншим? 

Відчувши настрій Дани, Лев взяв її за руку. Йому не треба було щось говорити, бо зараз дівчині необхідно було зовсім інше. Вона бажала знати, що щоб не сталося, вона не залишиться сама. 

Дана склала трави у невелику сумку, котру ще кілька днів назад дала їй Надія. В перший вечір, побачивши що в неї нікуди складати речі, жінка віддала дівчині свою стару сумку. Не те щоб вона була погана, просто Ведан якраз на дням приніс дружині іншу. 

– Ходімо? – Запитав Лев, після того як Дана зібрала все що вважала за потрібне. 
– Так, я готова йти далі. 

Кладовище, котре вони шукали, знаходилось з іншої частини лісу. Продовжуючи шукати сліди вовкулак, хлопець з дівчиною так нічого і не знайшли. Це здавалося дивним, бо ще не так давно Лев чув їх голоси. Значить, вони повинні бути десь поруч! Можливо і зараз, споглядаючи за ними, вони блукали поблизу. Та це здавалося малоймовірним, бо їх домівка це ніч. 

Відчуваючи, що далі буде ставати лише тільки важче, Лев оглянув все навкруги. 

– Треба щось перекусити. – Запропонувала Дана. 
– Що в нас залишилося? – спитав Лев. 
– Ще один пиріг і трохи сиру.