Розділ 5

Перелесники жахливі істоти. Вони є злими духами, котрі шкодять, забирають розум і здоровʼя. Можуть випивати кров, висушити і вбити своїх жертв. Відвадити їх дуже важко, саме тому шабля Лева не допомогла. Хлопець вдарив ще раз, в спробі відрубати йому голову. Та той лише голосно засміявся. 

Дана зникала просто на очах! Лев намагався відірвати від неї це жахливе чудовисько! Та той лише міцніше притискав дівчину до себе! 

– Дано! Не здавайся! – Голосно закричав хлопець, але дівчина ніби його не чула! 

Перелесник почав набувати нової форми. Його ноги витяглися, а з голови висунулися двійко кривих ріг. Гострі нігті почорніли й почали дряпати ніжну шкіру Дани. 

– Дано! – Лев все намагався щось зробити! 

Він не зупинявся, відтягував перелесника він дівчини, бив його шаблею з усією своєю великою силою. Але кожен удар оминав створіння стороною. Руки Дани почали опускатися, втрачаючи силу для боротьби. 

Відчувши небувалий потік емоцій, Лев почав випромінювати сяйво, котре посилювалося з кожним його подихом. Воно перетікало на шаблю, яку хлопець міцно тримав в руках. Нарешті удар досяг своєї цілі! Гостре лезо врізалося в чорне тіло демона, а той відірвавшись від Дани, голосно закричав. 

– Ти поплатишся за це! – Перелесник відпустив дівчину, котра одразу впала на бурштинову траву. – Ти занадто слабкий, щоб відвадити мене! 
– Я не слабкий! – Закричав Лев і знову пішов в атаку. 

Створіння відскакувало від шаблі! Немов змія, вивертався й ухилявся! 

– Всі ви такі молоді! Такі дурні! – Засміявся перелесник й вдарив хлопця ногою. 

Та тільки він зібрався повернутися до Дани, то помітив, що дівчина зникла. 

– Де вона? – Закричав демон на Лева. Той підвівся й оглянув галявину, її справді ніде не було! 
– Зникла! – Огризнувся хлопець. 
– Я її знайду! Знайду! Я відчуваю її! Вона поруч! – Перелесник закружляв на місці, а потім вихором спрямувався в нічне небо. 

Хлопець швидко почав озиратися по сторонам в пошуках Дани. Але її ніде не було! Жодного сліду, жодної підказки! Ніби вона розчинилась в повітрі. Лев продовжував шукати, не можна здаватися! 

Біля річки щось хлюпнуло. Хлопець повільно підійшов до водойми і побачив … Водяника! Він мовчав, лише зиркав на нього своїми великими очима. Істота поманила хлопця за собою до річки, де не так далеко тягнувся високий очерет. Підійшов достатньо близько, щоб розібрати булькотіння, Лев почув тихий шепіт. Слова ледь вислизали з його рота, настільки Водяник був переляканим. 

– Тихо, – почув Лев. – Йди за мною. 

Не говорячи більше ні слова, хлопець зайшов у прохолодну воду ще глибше і поплив до очерету. Всього кілька метрів і…Водяник міцно схопивши Лева за руку, потягнув того на самісіньке дно річки. 

Лев навіть не думав, що тут може бути настільки глибоко! Затримавши подих, він намагався розгледіти хоча б щось, та все було марно. Чим далі вони пливли, тим темнішою ставала вода. Дрібна риба пропливала повз, Водяник протягнув до неї руку, але та швидко втекла геть. 

Опинившись на самому дні, Лев відчув, що повітря в його легенях закінчується. Та ще мить і перед ни зʼявилося щось кришталеве, прозоре й тверде. Водяник затягнув хлопця всередину, де він нарешті зміг зробити такий потрібний йому ковток повітря. Вирівнявши дихання, після такої довгої затримки, Лев підвівся і оглянув місце в котрому опинився. 

Все навкруги вкривали білі, майже прозорі, тканини. Крізь прозоре скло, можна було побачити темну воду річки, а над головую виднівся просвіт, де тільки що пливли вони. Те світло, здавалося таким далеким, майже нереальним. 

– Навіщо і його сюди привів? Нам не потрібні проблеми з перелесником! – Сказав хтось голосно. 
– Я не міг стояти осторонь! Це через них, ви нарешті змогли вийти зі свого схованку. Якби не вони, ви б вже були мертвими! – Зробивши глибокий вдих, Болотяник глянув на русалок, а потім на Лева. – Лев, це мої подруги, Марійка, Ярина і Мальва. 

Висока дівчина з русявим довгим волоссям, майже до самих пʼят оглянула хлопця. Її біла сорочка була прикрашена лускою та мушлями, котрі виблискували у напівтемряві. Вогники, котрі освічували покої, нагадували світляків. Вони літали по кімнаті, надовго не залишаючись на одному місці. Поруч з нею, стояли ще дві дівчини, котрі насупивши брови склали руки на грудях. 

– Де Дана? – Спитав Лев. 
– Вона на ліжку, он там. – Вказала одна з них на дальній кут кімнати. Світляк полетів у той бік і освітив ліжко, на котрому лежала дівчина. 

Не звертаючи ні на кого уваги, хлопець швидко попрямував до неї. 

– Стій. – Встала перед ним Марійка. – Чого за нею женеться перелесник? Що ви накоїли? 
– Дана підняла обручку на дорозі. 
– Ви що, зовсім нічого не розумієте? – Чорні очі дивилися на нього з осудженням. 
– Відчепіться від нього. – Сказав Болотяник. – Краще допоможіть їм!
– Що ми можемо зробити з перелесником? Він дуже скоро знайде всіх нас! 
– Марійко. – Дідусь поправив своє сиве волосся. – Заспокойся, будь ласка. 

Лев нарешті підійшов до Дани. Непритомна дівчина ледь дихала. Він схилився до неї і доторкнувся до посивілого волосся. 

– В нас немає вогняної квітки! – Несподівано почув Лев. 
– Вогняна квітка? – перепитав він. 
– Так, саме так. – Сказала Марійка. 
– Це ж саме сказав шерстнатий. 
– Розумний, хоч і бешкетник. – Сказала Ярина. Вона мала зелені очі, котрі нагадували весняний ставок. 
– Де мені його знайти? 
– Біля лісу, там де ви не так давно прогнали нічницю. – Відповіла Мальва. 
– Тобто, ви маєте на увазі мак? – Здивувався Лев. 
– Це люди так її називають, а ми кажемо Вогняна квітка. – Марійка підійшла до своєї сестри й взяла ту за руку. – Вона опаляє деяких з нас. Тому ми не наближаємося до неї. 
– Я можу провести тебе, але у вас замало часу. – Несподівано запропонувала Мальва. – Перелесник не зупиниться, поки не забере твою подругу собі. Крім цього, він вже спробував її, тому став ще більш лютим. 
– Тоді треба йти негайно. 
– Бери Дану на руки. – Одразу наказала Мальва й вони втрьох опинилися поза покоями русалок. Хлопець закрив рота і носа Дані, щоб та не захлинулася, а Мальва швидко потягла їх наповерхню.