Розділ 4

Чим далі вони віддалялися від хатини Нічниці, тим більше її вкривали вʼюнкі гілки плюща. Ніби сама природа жадала, сховати це страшне місце подалі від людського ока. 

Лев взяв Дану за руку, так вони і йшли вздовж дороги назад до млина. Хлопець з дівчиною хотіли передати всім через Ладислава, що з нічницею покінчено. Після цього, планували розпочати пошук перевертнів. Наразі, важко було сказати, як вони зможуть допомогти заклятим Марою людям, але вони бажали зробити все необхідне. Їм розказували про мотузки, котрі необхідно зірвати з їх ший. Та як це зробити цілій зграї? Зграї, котра буде полювати на них! Лев сподівався, що знайдеться рішення і для цього. 

Хлопець відчував темряву, з іншої частини лісу. Щось холодне й понуре, затаїлося в очікуванні, а вовки стояли на варті. 

Ладислав зустрів їх з щирою посмішкою. Хлопець приніс полин і підвісив його на двері млина, також посадив його вздовж річки. Вже дуже скоро повинні були зʼявитися перші паростки! Ліс, за річкою, став ще більш пишним від свіжої зелені. Барвінок вкрив усю галявину біля берега. А навколо широких стовбурів густо росли ромашки та кульбабки. Вони тішилися сонечку, котре постійно випромінювало на них своє тепло. Бджоли кружляли навколо фіолетових волошок і квітів льону. Весело збираючи мед для вулика, котрий висів під нижньою гілкою широколистого дуба. 

Дана з насолодою дивилася на ці прояви життя! Дівчина була впевнена, немає нічого кращого за це! Щасливі сімʼї, бурхлива природа – вона бачила в цьому себе. Бачила, Що повинна захищати, проганяючи темряву подалі! І не важливо, які випробування попереду, бо сила, котра жила в серцях людей, підтримувала Дану і Лева на кожному кроці. 

Лев побачивши самотню квітку, котра ніяк не могла розквітнути, бо росла в тіні, махнув рукою в її бік. Одразу, промінь сонця повернув у вказану сторону і освітив сумну рослину. Вона, відчувши нарешті силу, почала швидко розпускати свої пелюстки. 

Для Лева і Дани, це почало ставати звичайними, невідʼємними від них речами. Та вони до цих пір, ніяк не могли зрозуміти, чому вони можуть все це робити. Звичайні люди, на котрих хлопець з дівчиною так схожі, не були здатні на такі речі. Це створювало нетерпіння, котре підбурювало йти далі. Дана, побачивши як Лев скерував промінь, посміхнулася, а Ладислав округлив очі. Та здивування, на його обличчі, вони не помітили. 

Вислухавши все що з ними сталося, Ладислав був приголомшений їх хоробрістю. 

– Це неймовірно! – Плеснув він в долоні. – Кожна людина, з нашого села, буде у великому боргу перед вами! Ми принесемо вам підношення. – Ладислав несподівано вклонився аж до землі.  
– Що ти робиш? – Спитав Лев. 
– Про що ви? – не зрозумів питання хлопець. – Не можу повірити, що ви прийшли допомогти саме нам! 
– Навіщо нам підношення? – Вирішила уточнити Дана. 
– Вам це не подобається? Тоді ми заспіваємо пісні у вашу честь! Моя мати чудово складає вірші! Кожна дитина дізнається про вас! Про вашу допомогу! 
– Але для чого все це? – Лев відчував нетерпіння. 
– Щоб вшанувати нових богів! – Весело відповів хлопець. Він, справді, щиро вірив, що перед ним двоє юних богів. – Не можу повірити, що мені випала нагода, власними очима, бачити вас. 
– Дякую тобі, Ладиславе. Нам зараз треба йти, бо справи не чекають. – Сказав Лев. Йому було ніяково, від того, що говорив хлопець. 
– Згодна. – Одразу підтримала його Дана. – Нам справді вже час. Не забудь розказати в селі про полин і мак. 
– Я не забуду! – сказав він, але несподівано покликав їх знову. – Зачекайте! Будь ласка! Візьміть з собою це. – Він передав Дані червону хустку, котрою вона вкривала плечі день назад. – І ось це, теж візьміть в дорогу. Це моя мати готувала. 
– Ще раз дякуємо, Ладиславе. Сподіваюся, ще зустрінемося. – Лев посміхнувся і вони з Даною швидко пішли до дороги. 

Знайшовши вузьку частину річки, хлопець з дівчиною перейшли на інший бік берега. Вони знову збиралися зайти туди, звідки ледь втекли. Просуваючись серед живих дерев, вони насолоджувалися спокоєм, котрий ширила природа. Легкий вітерець колихав листя, запашні квіти квітли. Дана згадала про маки, котрі були оберегом від відьом та демонів…і вже через мить, дівчина побачила, як вони починають пробиватися з землі! На це звернув увагу і Лев. 

– Як ти думаєш…
– Ні. – Перебила його Дана. – Я не вірю в те, що сказав Ладислав. Це неможливо! Можливо ми якісь духи природи, але точно не боги. Це… неможливо. 
– Але як пояснити все що ми робимо? Духи природи не здатні на таке. Крім цього, Водяниця просила мене, щоб я дарував їй нове життя. Хотіла, потрапити у Вирій, як чесна душа. Полудниця, сказала, що не зможе нас залоскотати, як звичайних людей. А Мара наслала на нас вовкулак. Може вона відчула в нас загрозу? Тому хотіла позбутися, поки ми не набули повної сили. Ми знаємо деякі речі інтуїтивно. Наприклад, ти прийняла пологи. Тоді народилася перша здорова дитина за кілька років! 
– Тоді чому нам одразу про це не сказав Сокіл? Якби ми були богами, він би…
– Сказав, щоб ми йшли у Вирій. – Закінчив замість неї речення Лев. 
– Я не це хотіла сказати! – Дана насупила брови. Дівчина чомусь не хотіла допускати навіть думки, що сказане Ладиславом може бути правдою. 
– А що ти хотіла сказати? 
– Я хотіла сказати, що якби ми були богами, то знали б про це. 
– Чому ти так вирішила? Можливо, зараз ми повинні пройтися цим світом, щоб краще його пізнати. Побачити людей, природу, тварин, котрі будемо оберігати. 
– На це здатні і звичайні люди. 
– Якби вони могли це, тоді б не зʼявилися ми. – Лев посміхнувся. – Чи памʼятаєш ти своє дитинство? Чи можливо батьків, як у звичайних людей? Хто навчив тебе ходити, говорити і всьому іншому? 
– Я не знаю. 
– Але ти можеш дізнатися це у Вирії. Що поганого, якщо ми виявимося богами і будемо допомагати людям вічність? 
– Мені страшно, розумієш? – дівчина важко зітхнула. – Якщо ми будемо богами, тоді будемо жити вічно! Я не хочу дивитися на те, як ми залишаємося незмінними, а всі інші йдуть…
– Памʼятаєш, що казав Ведан? Чесні душі потрапляють у Вирій, де зʼєднуються зі своїми предками. І зустрічаються з тими, котрі ще тільки народяться. Вони там всі разом. Ті хто жив, і той хто тільки буде. Справжнє коло життя. І якщо, я народився богом, тоді з гордістю буду оберігати всіх довкола. 
– Можливо ти бог мудрості і сонця? – Посміхнулася дівчина. 
– А ти захисниця від темних сил і саме життя. 
– Годі тобі! – Дана засміялася. – Не будемо зараз про це. Коли знайдемо Вирій, то все стане ясно. 
– А поки, продовжимо йти.