Шлях до Вирію
Передмова
Розправив Сокіл свої величні золоті крила й злетів у небесну блакить, котра осяювала Вирій. Наблизився він з пошаною до Рода й мовив.
– Не можна, нам богам, залишати своїх дітей напризволяще, ми зобовʼязані їм допомогти! Знову морок Чорнобога й Мари шириться по землі! Їх нічні створіння мучать людей, тварин, рослин, весь світ!
Род глянув на Сокола своїм пронизуючим поглядом і простягнув до нього руки. В правій долоні лежав жолудь, а в лівій золоте зернятко.
– Білобог! – загримів голос Рода прикликаючи свого сина. – Посади їх на землі й полий Живою водою.
– Так, Батьку!
Білобог опустився на землю й озирнувся. Високий і статний, одягнений в білі одежі, з довгою сивою бородою. Вогняний меч висів на його поясі, але не опалював тканину, бо вона була зроблена з самого світла. За спиною старець закріпив широкий щит на котрому був зображений сокіл.
Обравши місце, він посадив жолудь і зерно, а потім, як і наказав Род, полив їх Живою водою.
На його очах, жолудь пустив корені й швидко почав рости! Його гілки тяглися все вище й вище до сонця. Стовбур ставав все ширшим і ширшим, поки перед Білобогом не постав могутній Дуб.
Поливши Живою водою зернятко, старець побачив, як з зернини зростає зелений паросток. Широкий колос тягнувся до неба, а навколо нього з'явилося ціле житнє поле!
Зробивши свою справу, Білобог попрямував назад у Вирій.
#4374 в Любовні романи
#999 в Любовне фентезі
#1553 в Фентезі
фентезі і пригоди, слов'янська міфологія, фентезі на основі міфологіі
Відредаговано: 20.07.2024
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
