Шлях до тебе

Chapter 1

Очі Синміна печуть від довгого читання. Він навіть не лягав сьогодні. Хлопець хоче знайти хоча б одну зачіпку, як потрапити до світу мертвих. Шлях має бути, але "лише для тих хто йде туди зі щирими прагненнями, і чистими помислами". Здається, це просте речення в'їлося в голову Кіма, як іржа у старі столові прибори. В кожному підручнику чи рукописі сказане одне і те ж, але ні карти, ні хоча б приблизного напрямку в якому потрібно рухатись немає.

Юнак зі злістю згрібає папери зі столу разом із свічкою, яка тьмяно освітлювала невеличку бібліотеку. Підсвічник з дзвоном вдаряється об кам'яну підлогу, а через кілька хвилин у дверях стоїть стривожений Чан.

- Ти знову не спав! - він не питає, а обурено стверджує, підходячи ближче до столу, за яким сидить його молодший брат.

- Не починай, будь ласка, - втомлено промовляє Кім, та обходить стіл, щоб почати збирати книжки і папери, на яких він робив замітки.

- Ні, ти повинен мене послухати! Бо я вже втомився дивитися, як ти не живеш, а існуєш! - починає злитись Кріс, - Минуло, майже, два роки! ДВА, СИНМІНЕ! Ти неначе збожеволів, як почув про шлях у потойбіччя, який може знайти живий. Це просто вигадка того торговця чарівним зіллям. Припини будь ласка! Ти зведеш себе в могилу, але Чоніна вже не повернеш, і ти це знаєш, Мінні, - його голос ламається від підступаючих до горла сліз. Кріс вже не витримує внутрішньої напруги, що важким каменем тисне на грудну клітку. Якби він тільки міг хоч чимось зарадити.

- Я знаю, Чане! Але ти теж повинен зрозуміти, що я не спинюсь поки не знайду його! Навіть в іншому світі. Нехай я помру, згорю, нехай мене розірвуть дикі звірі дорогою туди, але я не відступлю, - Кім молодший завжди був надзвичайно впертим, - Це моя провина, що Ієнні загинув! Я повинен був відговорити його, прикласти трохи більше зусиль аби він відмовився від тієї дурної затії. Та навіть, якби довелося, замкнути в хаті, і нікуди не відпускати, але я був занадто легковажним, і тепер... його немає. І я нічого не можу з цим вдіяти, - гіркі сльози, які, здавалось, Синмін виплакав, знову горохом котяться по блідих, впалих щоках. Він дуже схуд за ці два роки, залишаючи від, колись, усміхненого і життєрадісного хлопця, тьмяну тінь, яка снувала між людей.

- Ти не винен, Мінні... - Кріс обережно пригортає брата до себе, а Синмін знову поринає у страшні спогади дворічної давності.

Того дня все було, як завжди. Чонін зранку радісно щебатав з Кімом, розповідаючи, як вдало пройшов виступ попереднього вечора.

- Ти уявляєш, мене, навіть, на біс викликали, - його очі горять від гарячого захоплення, а Мін лиш хитає головою, ніжно розбурхуючи м'яке волосся Яна рукою.

- Не дивно, бо мій хлопець кращий з кращих, - Синім трішки задирає голову, а Чонін пирхкає. Він любив коли Синмін хвалив його. Здавалося, що на душі починає світити маленьке сонечко, яке зігріває її своїм теплим промінням.

- Ну ні, любий, про кращого ти вже перебільшуєш, - хлопець прикриває рота рукою намагаючись не надто голосно сміятись. Але тихий звук його хихотіння відлунням відбивається від серця Синміна назавжди закарбовуючись там. Він швиденько озирається по боках, та цілує в солодкі вуста.

- Я не перебільшую, а кажу правду! Покажи мені того, хто краще за тебе ходитиме по линві? Правильно, бо нікого й немає, - парубок розводить руками, впевнений у своїй правоті. Хлопець знав, що робота Чоніна в цирку не є безпечною, але й відмовляти хлопця від його пристрасті Синмін не збирався. Вони багато про це говорили раніше, і Кім був спокійним перед кожним виступом Ієна. Ну, майже, перед кожним.

- Доречі про це... - тривожна павза затягується, а в юнака одна за одною виникають погані думки.

- Ну... - його обличчя похмуре, що не може сховатися від погляду Яна.

- Знаєш... Вчора після вистави, було декілька глядачів, з якими я посперечався, - після цих слів Мін закриває обличчя руками, бо знає, що наступна частина монологу йому не сподобається, - Вони вперто доводили мені, що я можу бути вправним лише на арені, а поза нею мої старання взагалі нічого не варті, і... І сьогодні ввечері, я пройду по линві над прірвою біля закинутої фабрики...

- Що?! НІ, ЧОНІНЕ! - Ян кривиться від його крику, - Як ти міг погодитись?! Ти розумієш, що це небезпечно! Навіщо тобі комусь, щось доводити?! - Кім підривається на ноги та нервово починає ходити взад вперед, погане передчуття не хоче залишати його, - Ти можеш відмовитись! Скажи, що не прийдеш і це було дурною ідеєю, я тебе прошу, Ієнні! Будь ласка... - хлопець присідає перед ним навпопічки, та бере долоні в свої. З благанням зазирає в очі, але бачить там лише холодну рішучість. Він розуміє, що Чонін не відмовиться, якби Кім не просив, як би не благав і не вмовляв. Ці незнайомці зачепили молодого, і занадто запального акробата.

- Ні, вибач, коханий, але я не можу! На кону моя гордість...

- Та начхати на неї! На кону твоє життя! Ти можеш померти! - кричить Синмін, а з гілки полохливо зривається маленька пташка.

- Я впораюсь, не хвилюйся, - намагається заспокоїти брюнета цілуючи в щоку, але це не працює, бо Кім занадто стривожений і розгніваний. На хлопця, і на ситуацію загалом.

- Якщо ти підеш то це кінець, Чоніне, - Кім підіймається, та не дивлячить на Яна, сухо вичавлює слова, про які шкодуватиме до кінця свого життя.

- Значить... - він на хвильку замовкає, щоб продовжити таким самим сухим тоном, - ... так тому і бути, Синміне.

Парубок йде, не бачачи перед собою дороги, бо сльози застилають очі. Мін не хотів цього казати, але слова самі зірвалися з губ, в пориві гніву. Він бродить містом допоки ноги не приводять брюнета до прірви. Довкола неї зібралось багато людей, бо всім було цікаво побачити це видовище. От тільки Синмін не міг стримати свого страху, що з'їдав його зсередини. Він стискав душу юнака своїми холодними пальцями, і благав забрати Ієна звідти. Хлопець підходить ближче, щоб краще роздивитись.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше