Глава 17: Операція «Анти-Купідон»

Шоу-бізнес — це не лише блискітки, скандали в прямому ефірі та натовпи фанатів. Іноді шоу-бізнес — це їхати в переповненій жовтій маршрутці "Богдан" у годину пік, притиснутим носом до спітнілої спини якогось чоловіка з розсадою помідорів, і планувати психологічне знищення власного бас-гітариста.
​Саме цим зараз і займалися Даніелла та Ден. Оскільки "Червоний Дракон" залишився під "Іржавим Ангаром" у стані глибокої технічної коми, до їдальні "Берізка" довелося добиратися громадським транспортом.
​— Я не створений для цього... — стогнав Ден, намагаючись витягнути свою мікрофонну стійку (яку він тягав із собою скрізь як талісман) з-під кошика літньої жінки. — Цей натовп душить мою індивідуальність. Вони дивляться на мої порвані джинси з осудом, а не з захопленням!
​— Заткнися і тримайся за поручень, індивідуальність, — просичала Даніелла, яка якимось дивом примудрилася навіть у цій тисняві виглядати так, ніби їде на задньому сидінні лімузина. Вона поправила свій тренч і дістала блокнот. — Значить так. Ми маємо ідеальний, безжальний план. Ми заходимо в "Берізку". Знаходимо Дівчину-Бетмена. Я пропоную їй фінансову винагороду за те, щоб вона приїхала на концерт і публічно, максимально жорстоко відшила нашого закоханого ведмедя.
​— Це негуманно! — Ден притиснув руку до грудей. — Ти хочеш зруйнувати перше світле почуття в житті людини, яка до цього любила тільки кукурудзу і свій ніж!
​— Я хочу, щоб наш басист грав ноту "Ля", коли в партитурі написана нота "Ля", а не блукав у хмарах! — холодно відрізала менеджерка. — Зле, розбите серце — це найкраще паливо для рок-н-ролу. Курт Кобейн... тобто, великі музиканти ніколи не писали шедеврів, коли були щасливі і жували соплі. Страждання — це наш хліб. Зупинка! На вихід!
​Вони вивалилися з маршрутки і за кілька хвилин уже стояли перед дверима їдальні "Берізка".
​Всередині було майже порожньо. Об'єкт їхніх пошуків — дівчина з татуюванням чорного кажана на ключиці — якраз меланхолійно мила підлогу шваброю, намотуючи на неї брудну сіру ганчірку. Вона все так само жувала жуйку і слухала щось дуже важке у своїх масивних навушниках.
​Даніелла впевненим кроком хижака підійшла до неї, безцеремонно наступивши дорогим підбором прямо на щойно вимиту, ще мокру плитку.
— Привіт. Нам треба серйозно поговорити, — Даніелла поплескала дівчину по плечу.
​Дівчина-Бетмен повільно зняла один навушник, з якого долинав гуркіт шведського дез-металу. Вона подивилася на слід від підбора Даніелли, потім на саму менеджерку, і саркастично скривилася.
— Ти щойно наступила на мій шедевр абстрактного мистецтва з хлорки, дамочка. Я б на твоєму місці відступила.
​— Мене не цікавить хлорка. Мене цікавить твоя ключиця і те, як вона впливає на центральну нервову систему мого басиста, — Даніелла перейшла одразу до діла, дістаючи з кишені стопсик дрібних купюр, які залишилися після закупівлі макаронів. — Слухай уважно. Той здоровило у фланелевій сорочці, який впустив ніж біля твого столу... Він через тебе зламався. Він грає мимо нот і посміхається. Мені потрібно, щоб ти поїхала зі мною в клуб "Іржавий Ангар" і розбила йому серце. Жорстко. Безкомпромісно. Втоптала його почуття в бруд. Я плачу п'ятдесят гривень.
​Дівчина змахнула шваброю і сперлася на неї, розглядаючи Даніеллу як рідкісну комаху.
— Ти пропонуєш мені п'ятдесят баксів... ой, тобто гривень... за те, щоб я принизила того великого незграбного ведмедя?
​Тут вирішив втрутитися Ден, включивши свою фірмову чарівність фронтмена. Він відкинув волосся і зробив півкроку вперед.
— Розумієш, крихітко... Його темна душа не витримує світла твоїх очей... — оксамитовим баритоном почав він. — Він — воїн асфальту, а ти зробила з нього кімнатну рослину. Нам потрібен його гнів. Відпусти його у темряву...
​Офіціантка надула величезну рожеву бульбашку з жуйки, яка з гучним тріском луснула прямо перед обличчям Дена.
— Хлопче, закрий рот, бо туди зараз залетить муха, — байдуже сказала вона, знову повертаючись до Даніелли. — Його звати Х'ю, так? Великий, мовчазний, з ножем замість медіатора?
​— Так. І він закоханий у тебе до стану клінічної смерті мозку, — підтвердила менеджерка.
​Дівчина раптом посміхнулася. Це була зовсім не добра посмішка.
— Мене звати Рита. І знаєте що? Залиште свої жалюгідні п'ятдесят гривень собі на валер'янку. Я поїду з вами абсолютно безкоштовно. У мене якраз закінчується зміна.
​Даніелла недовірливо примружилася.
— Безкоштовно? У чому підступ? Ти садистка, яка обожнює ламати чоловічі долі?
​Рита кинула швабру в куток і зняла свій фартух.
— Можна й так сказати. А ще я дуже люблю дивитися на катастрофи. Пішли, покажете мені свого закоханого Ромео з басом.
​Тим часом в "Іржавому Ангарі" відбувалася драма шекспірівських масштабів.
​До відкриття дверей залишалася рівно година. Під клубом уже почав збиратися натовп місцевих неформалів, панків та просто любителів трешу, яких привабив ранковий скандал на радіо.
​А на сцені Алекс і Марк відчайдушно намагалися врятувати залишки розуму Х'ю.
​Басист сидів на краю сцени, звісивши довгі ноги. В одній руці він тримав свій бас, а в іншій — незмінний ніж. Але він не гострив його і не різав їжу. Він методично, з неймовірною ніжністю, видряпував на дерев'яному корпусі своєї гітари велике, криве серце, всередині якого намагався зобразити кажана.
​— Х'ю... благаю тебе, зупинись! — скиглив Марк, стоячи перед ним на колінах. Його пивні окуляри запотіли від паніки. — Це ж святий інструмент! Це твоя зброя! А ти перетворюєш її на валентинку! Подумай про акустику! Ти порушуєш щільність дерева!
​— Дерево має відчувати мій біль, — замріяно, глибоко пробасив Х'ю, здуваючи тирсу. — Ви знаєте, я ніколи раніше не помічав, яке красиве небо над цим ангаром. Воно таке ж сіре і глибоке, як її очі...
​— У неї карі очі! Я бачив! — заверещав Алекс, бігаючи колами навколо ударної установки. — Ти втрачаєш зв'язок з реальністю! Х'ю, згадай, хто ми! Ми — "Безумці"! Ми їли серветки! Ми штовхали фургон! Ми не милися чотири дні! Де твоя агресія?! Вдар мене! Ну ж бо, Х'ю, вдар мене своїм великим кулаком, щоб я відчув твою злість!
​Х'ю повільно підняв погляд на барабанщика і дуже лагідно, майже по-батьківськи, посміхнувся.
— Насильство — це не вихід, Алексе. Насильство породжує насильство. А нам потрібна гармонія. Я думаю, що замість нашої пісні про "Палаючий асфальт" ми маємо зіграти сьогодні щось світле. Наприклад, акустичний кавер на пісню про маленьких кошенят...
​Алекс схопився за серце і впав на підлогу, імітуючи серцевий напад. Марк почав битися головою об підсилювач. Гурт був офіційно мертвим.
​І саме в цей момент двері ангару з гуркотом відчинилися.
​До зали впевненим, розгонистим кроком увійшла Даніелла. За нею, намагаючись виглядати епічно (але скоріше виглядаючи як побитий бродячий кіт), човгав Ден. А між ними йшла Вона. Рита. Дівчина-Бетмен у своїх важких армійських черевиках.
​Х'ю миттєво відчув її присутність. Його радар налаштувався на її частоту. Басист повільно підвівся з краю сцени. Його ніж випав із рук і з дзвоном ударився об підлогу. Ніж випадав уже вдруге за день — це був абсолютний рекорд за всю історію його життя.
​— Вона... вона прийшла... — видихнув Х'ю. Його бас-гітара з видряпаним серцем ледь не впала слідом за ножем.
​Даніелла підштовхнула Риту в спину.
— Давай. Твій вихід, королево хлорки. Зроби це брудно. Зроби це боляче. Ми маємо повернути нашого монстра!
​Рита повільно підійшла до сцени. Вона засунула руки в кишені своїх потертих джинсів, голосно луснула жуйкою і знизу вгору подивилася на двометрового Х'ю, який стояв перед нею, немов загіпнотизований, із дурнуватою, щасливою посмішкою.
​Ден, Марк і Алекс (який миттєво воскрес) затамували подих. Даніелла включила секундомір на годиннику.
​— Привіт, великий, — хрипкуватим голосом сказала Рита.
​— Привіт... — бас Х'ю затремтів, як натягнута струна. — Я... я бачив твого кажана. І твою швабру. Вони прекрасні.
​Рита примружила свої очі, густо підведені чорним. Вона витримала ідеальну, садистську паузу.
— Твоя менеджерка притягла мене сюди, щоб я сказала, який ти жалюгідний невдаха, — голосно і чітко промовила Рита, щоб чули всі в ангарі. — Вона хотіла, щоб я розтоптала твоє его. Щоб я сказала, що ти просто смердючий, брудний гаражний лабух, який не вміє тримати медіатор і грає на лопаті замість баса.
​Обличчя Х'ю почало повільно змінюватися. Дурнувата посмішка сповзла з його губ. Його плечі опустилися. В його очах з'явився той самий глибокий, екзистенційний біль, на який так чекала Даніелла.
​— ТАК! ДАВАЙ! ЩЕ ЖОРСТКІШЕ! — пошепки тріумфувала менеджерка, стискаючи кулаки.
​— Вона хотіла, щоб я розбила твоє серце, — продовжувала Рита, дивлячись Х'ю прямо в очі.
​Басист повільно опустив голову. Його рука машинально стиснула гриф гітари так сильно, що дерево жалібно скрипнуло. Агресія поверталася. Темрява наповнювала його велетенське тіло.
​І тут Рита раптом хижо посміхнулася. Вона виплюнула свою жуйку прямо на сцену, схопила Х'ю за комір його фланелевої сорочки, різко притягнула його велетенську голову до себе і вп'ялася в його губи глибоким, агресивним, абсолютно панк-роковим поцілунком.
​У "Іржавому Ангарі" зупинився час.
​Щелепа Даніелли з гуркотом впала на бетонну підлогу. Її секундомір зупинився.
Ден випустив мікрофонну стійку з рук.
Пивні окуляри Марка злетіли з носа і розбилися вдруге.
Алекс просто зомлів по-справжньому і тихо сповз під бочку.
​Рита так само різко відштовхнула Х'ю від себе. Басист стояв червоний, як варений рак, хапаючи ротом повітря, з абсолютно очманілими очима.
​— Але я ненавиджу корпоративних менеджерів і те, як вони мені наказують, — голосно і зухвало заявила Рита, обернувшись до шокованої Даніелли. — Тому я зроблю по-своєму.
​Вона знову повернулася до Х'ю, який все ще не міг сфокусувати погляд.
— Слухай сюди, ведмідь. Якщо ти сьогодні не рознесеш цей клуб своїм басом, якщо ти слажаєш хоч одну кляту ноту — я більше ніколи не дозволю тобі дивитися на мою ключицю. Зрозумів? Я чекаю м'ясорубку, а не колискову! Рви струни!
​Вона розвернулася на армійських черевиках і пішла в глибину залу, до барної стійки, залишивши гурт у стані абсолютного катарсису.
​Даніелла мовчала. Її ідеальний план знищення був знищений ще більш ідеальним саботажем.
​Х'ю повільно підняв свій ніж із підлоги. Потім підняв бас-гітару з видряпаним серцем.
Він повернувся до своїх музикантів. Його очі горіли не просто вогнем. Вони горіли полум'ям реактивного двигуна, який щойно заправили ракетним паливом. Це була не агресія від розбитого серця. Це був тваринний драйв від бажання вразити Дівчину-Бетмена.
​— Алекс. Вставай, — неймовірно низьким, вібруючим басом, від якого затремтіла сцена, наказав Х'ю. — Марк, вмикай свою зламану педаль. Ден, готуй горлянку. Ми сьогодні знесемо дах цього ангару. Ми розплавимо їхні мізки.
​Він вдарив по струні "Мі". Ангар здригнувся. Цього разу нота була абсолютно чистою, але настільки важкою і злою, що пил посипався зі стелі.
​Даніелла, стоячи внизу, повільно закрила рота і переможно посміхнулася. Їй було байдуже, який саме метод спрацював. Кохання чи ненависть — яка різниця, якщо її монстр нарешті прокинувся і був готовий вбивати звуком.
​— Відчиняйте двері! — скомандувала менеджерка в рацію охоронцям клубу. — Запускайте натовп! Наші "Безумці" готові подавати палаючий асфальт!