Пролог

За кілька місяців до…

Сонце піднімалося до свого зеніту, коли мене розбудив незрозумілий удар, наче щось з силою врізалося в мою свідомість. Я різко сів на ліжку, струснув головою, намагаючись зрозуміти що саме стало причиною такого різкого пробудження. Серце так і норовило вистрибнути з грудей, а відчуття… Відчуття було таке, наче хтось вторгся у мій розум, принісши з собою неспокій, але ця присутність була водночас і знайомою, хоча я і не міг збагнути, звідки. Вони накривали мене наче хвилі, що накочуються на берег, заповнювали кожну клітину, змішуючи чужі емоції з моїми і відокремити їх було майже неможливо. Тривога та незрозуміле відчуття присутності, таке потужне що змушувало моє серце збиватися з ритму.

Ледь виплутавшись з простирадла, я кинувся до столика, де стояв глечик із водою. Тремтячими руками налив склянку й миттю осушив її. Тоненькі пальці торкнулись моєї спини, і тіло інстинктивно напружилось. 

Мейра - моя нова фаворитка - стояла поруч, уважно спостерігаючи за мною. Вона була близько, на обличчі застигла усмішка, а погляд стежив за кожним моїм рухом, наче шукаючи натяк на справжні емоції. Її руки продовжували пестити мою спину, залишаючи при цьому легкий майже відчутний виклик. 

Останнім часом її поведінка ставала сміливішою, і це не залишалося без уваги - навіть Рейнар згадував про її суперечки з іншими. 

Проте вона тонко відчувала грань, яку зі мною переступати не варто. На багато її вчинків я заплющував очі. І річ не в тім, що мною оволоділи неземне кохання чи пристрасть, для таких як ми, це взагалі не властиве почуття. Мабуть настала та мить, коли хочеться залишити все як є і просто жити. З недавніх пір я неодноразово помічав за собою емоції які здавалося що мої, але і водночас мені не властиві. 

— Вас щось тривожить, мій пане? - Її тон був обережним, але погляд на межі зухвалості, — неначе вона хотіла проникнути у мої думки. Я відвів очі та відповів коротко:

— Ні. - Дотик здавався надто наполегливим, а цікавість - відразливою. 

— Ходімо. - Наступної миті мій зір затуманився, і перед очима з’явилися дивні розмиті тіні. Вони точно не належали до цієї кімнати. Я спробував сфокусуватися, але лише відчув, як щось тягне мене за межі цього простору, до іншого місця. І те, що я побачив наступним, змусило мене різко відштовхнути від себе Мейру.

На моєму передпліччі з’явився візерунок - який я ніколи раніше не бачив на собі, то проявлявся яскраво, то майже зникав, наче нагадування про щось забуте. Що це означає? І чому відбувається саме зараз? Тривога в серці зростала, і з кожною хвилиною було все важче контролювати власні думки.

Того ж дня, після заходу сонця.

Відчуття не відпускало мене увесь день, змушуючи тривожитися дедалі більше. Це не просто випадковість, підказувала інтуїція. Я повинен перевірити, що за цим ховається, навіть якщо це викличе запитання. Коли ніч вступила у свої права, я послідував за цим покликом.

Місце, яке я не бачив до сьогодні, та дивне таємниче тяжіння вело мене саме сюди. Невеликий акуратний будинок майже на краю селища. Те, до чого мене так тягнуло, було там, та коли я спробував підійти ближче, не зміг цього зробити. Спершу здалося, що все навколо мене стало густим наче смола, поки я не вперся немов в стіну, яка не дозволяла пройти далі. Захист. Сила, яка мене зупинила, без сумніву була магією - магією відьом, незримим бар’єром, призначеним зупиняти таких, як я.

Я нахмурився, намагаючись проаналізувати ситуацію. Хто б не був у цьому будинку, захистив його так, що жодному вампіру було не під силу навіть наблизитися. І це було ще однією загадкою. Кому і для чого це знадобилося? Що ховається за цими дверима? Я зробив ще одну спробу, але це лише підтвердило мої здогади - так просто мені туди не увійти. Кляті відьми з їх магією. Та все ж якщо і є щось, що допоможе мені відгадати цю загадку, воно знаходиться в Крипті. 

Я відступив у тінь, плануючи наступний крок. Діяти треба обережно: в руках когось іншого це стане загрозою, а в моїх — ключем до нового знання. Тоді я ще не знав що ця ніч стане лише першою у низці подій які змінять усе - навіть те, що я вважав незмінним у собі.

* * *

Темрява Крипти здавалася живою, її важкий запах древніх знань та таємниць пронизував повітря наче тисяча списів. Він ступив сюди як і десятки ночей до цього. Вкотре блукаючи між високих стелажів, вишукував те, що допомогло б йому розгадати загадку таємничого будинку. Скрупульозно вивчав тексти, намагаючись знайти хоч якісь крихти інформації, та кожна прочитана ним сторінка, кожен сувій не давав необхідного. Його поведінка викликала перешіптування в клані, те, чого він так сильно намагався уникнути. Увага публіки саме зараз була зайвою. Хоча слухати їх припущення стало своєрідною розвагою. 

Зрештою, він наважився на ризикований крок - написати своєму Творцю, в надії, що вона проллє світло, якого він так потребує. Ретельно підбираючи слова, описував свою потребу, уникаючи зайвих подробиць про його справжню мету. А поки чекав відповіді, не полишав пошуків.

Ніч огортала Крипту таємничим покривалом. Слабке світло ліхтарів відбивалося від кам’яних стін, створюючи мерехтливі тіні, що танцювали. Пройшовши повз ряди криптальних колон, високих та різьблених, зустрів того, хто присвятив життя цьому місцю. Граєм - охоронець крипти, уважно вивчав древній талмуд, вік якого не поступався йому самому.

— Мілорде, ви знову тішите вашого скромного слугу своєю присутністю. Чим можу допомогти, Ваша Світлосте? - підвів погляд Граєм, а у його голосі промайнув легкий відтінок усмішки. 

—Твоя допомога сьогодні не знадобиться. Я сам знайду усе що мені потрібно, - відповів той, оглядаючи високі стелажі. Граєм шанобливо схилив голову, спостерігаючи за його незмінно виваженим, хоч і трохи втомленим поглядом.

— Сподіваюсь, ви знайдете відповідь на питання яке вас хвилює, мілорде. Та насмілюся сказати, не кожна таємниця має бути розгадана. Інколи камінь не слід піднімати, - його слова несподівано зачепили, роздратувавши більше, ніж усі балачки разом узяті. Знову ці емоції, які не належали йому, але захоплювали свідомість на раз-два.