Глава 8

ГЛАВА 8

– Баронеса Феліція Тейрін, – трохи зарозумілим тоном, як і личить аристократці, я назвала своє ім’я дворецькому графині Нель. – Моє ім’я повинно бути в списку запрошених.

Солідного вигляду чоловік з густими бакенбардами шанобливо вклонився і зайнявся вивченням вищеозначеного списку. Незважаючи на всю мою видиму браваду, я страшенно хвилювалася. Адже по суті була самозванкою, що явилася на прийом, де збиралися вершки столичного товариства.

Згадала, як дівчата готували до цього заходу. І як ми вигадували ім’я та легенду для мене. Тут дуже згодилася книга з переліком аристократичних родів, що знайшлася в бібліотеці Корделії. Так що барони Тейрін дійсно існують. В маленькому південному королівстві Нертон. Шанс на те, що хтось із них зараз знаходиться так далеко від родових земель і теж опиниться в салоні графині Нель – вкрай мізерний. Але я все одно хвилювалася. Хто його зна! Закон підлості ще ніхто не відміняв!

Ім’я ж Феліція, недовго думаючи, взяли з любовного романа, який Діана якраз читала. Воно їй здалося цілком підходящим. Сперечатися я не стала. Феліція так Феліція. Головне, не забути, що воно тепер начебто моє, коли до мене стануть так звертатися! Корделія обіцяла попередити свою впливову подругу про те, під яким іменем я заявлюся в її салон. Про нашу ж божевільну затію розповіла ще раніше.

Як не дивно, Лісандра Нель не тільки не послала нас під три чорти з такими ідеями, але й підтримала! Їй здалося вельми кумедним подурити трохи вищий світ. Головне, щоб обійшлося без наслідків, і баронеса тихо-мирно зникла, зробивши свою справу. Втім, як передала слова графині Корделія, якщо мені й справді вдасться підкорити принца, можна буде й заморочитися з фальшивими документами. А ще краще, домовитися зі справжніми баронами Тейрін і заплатити їм за визнання далекої родички. Але тут вже дудки! Не збираюся я насправді виходити заміж ні за якого принца! Нехай тільки пропозицію зробить і це дійде до феї, і все – прощавай, ваша високосте! І привіт, Академія, де я займу своє заслужене місце викладача!

– Все в порядку, баронесо, – перервав мої райдужні мрії голос дворецького. – Проходьте!

Я гордо розправила плечі, як вчили мене дівчата, і рушила далі по холу. Ох і намучилися вони зі мною, поки вбивали в голову всю цю науку! Те, як повинна триматися жінка, яка усвідомлює свою привабливість і жіночність. Навряд чи я в повній мірі за такий короткий час все засвоїла, але принаймні, відображення в дзеркалі, яке я бачила, вселяло оптимізм.

Новий вигляд і елегантне бордове плаття, в міру спокусливе, але без надмірностей, мимоволі змушувало триматися набагато впевненіше. Волосся, знову завите в дрібні кучерики, було зібране в красиву, трохи легковажну зачіску, яка мені дуже личила. Корделія навіть позичила мені свої прикраси, які підходили до сукні, так що бідною родичкою я не виглядала. Хоча вона й попередила, що у порівнянні з тими, хто відвідує подібні салони, моє вбрання і коштовності будуть виглядати не так ефектно. Але можна все компенсувати особистим шармом.

Ага, де б його ще взяти, цей самий шарм?! Тяжко зітхнула. Хоча, визнаю, зміна образу мимоволі змушувала триматися по-іншому. Я відчувала себе набагато впевненішою. У дзеркалі, повз яке якраз проходила, відобразилася руда бестія з легкою посмішкою на губах, що лише підтвердила мої внутрішні відчуття. На якийсь час взагалі треба забути про скромницю Емілі Берн. Тепер я баронеса Феліція Тейрін і повинна поводитися відповідно!

Велике приміщення – щось середнє між вітальнею і бальним залом, де потихеньку збиралися гості, я відшукала легко. По негучній музиці, що доносилася звідти, неголосному сміху і гулу голосів.

Увійшовши, на кілька секунд завмерла на порозі, вивчаючи обстановку. Уздовж стін стояли столики з закусками і зручні диванчики, на яких сиділа частина гостей. Інші походжали по вільному простору, заводячи розмови зі знайомими і іноді перехоплюючи у офіціантів келихи з ігристим вином. А в самому кінці приміщення була невелика сцена, де зараз грали музиканти.

Вловила зацікавлені погляди, що ковзали по мені. Ще б пак! Всі тут, напевно, вже знайомі між собою або хоча б заочно знають одне одного. Мене ж бачать вперше. Відчула деяку ніяковість. Не знала, як поводитися далі. Напевно, найкраще встати де-небудь у куточку і зайняти руки склянкою з соком. Пити мені Корделія категорично не радила. В крайньому випадку, лише робити вигляд. Голова мені потрібна ясна й твереза!

На щастя, мої труднощі вирішила сама господиня вечора. Я легко впізнала її за описом Корделії. Ефектна напівдемониця з насичено-рожевим волоссям і салатового кольору очима. Спробуй таку не впізнати! В осяжному просторі нікого схожого не спостерігалося. Вдягнена вона була в легку, майже повітряну сукню в тон очей, що невимовно їй личила, підкреслюючи всі принади жіночної фігури.

– Вітаю вас, моя люба! – привітно промовила жінка, беручи мене під лікоть і тягнучи за собою. – Гадаю, ви знайома моєї дорогої Корделії? – вже набагато тихіше запитала вона. – Здається, баронеса Тейрін, – при останніх словах її яскраві очі блимнули лукавством.

– Саме так, графиня, – намагаючись приховати мандраж, що мимоволі охопив мене, посміхнулася я.

– Не тушуйтеся, дівчинко! – Лісандра мені підморгнула. – І, ось моя вам порада, постарайтеся надати голосу легкого південного акценту. Це підтвердить вашу легенду.

 Дійсно, гарна порада! Як то кажуть, створення правдоподібного образу складається з дрібниць. Згадала, як говорили деякі вихідці з півдня, що навчалися в «Анемоні». Літеру «р» вони немов би пом’якшували.