Глава 6

ГЛАВА 6

– Ну, і куди ти мене привела? Чий це будинок? – насторожено запитала я, коли найманий екіпаж привіз нас до невеликого котеджу в одному зі спальних районів міста.

– Моєї подруги, – Діана, яка протягом всього шляху зберігала загадкове мовчання, нарешті, спромоглася відповісти на моє запитання.

Я мимоволі скривилася, уявляючи собі, з ким зазвичай спілкується сестра. Пустоголові дівчата, які думають лише про те, як вдало вийти заміж.

– Якою саме? У тебе їх чимало, – приречено запитала, розуміючи, що випробування лише починаються.

Мені й товариство сестри так довго витримувати було важко. Що вже говорити про те, якщо таких нестерпних осіб буде дві?!

– Моєї найкращої подруги! – уточнила Діана.

Ніби мені це про щось говорить! Ми не настільки близькі, щоб я знала, кого з подруг вона вважає найкращою. Втім, байдуже! Вже скоро і так дізнаюся.

Ми пройшли по невеличкій доглянутій алеї, що вела до будинку, і Діана почала трезвонити у дверний дзвоник. А з моїх губ ледве не зірвався вигук прокляття, коли я зрозуміла, про кого йшла мова. Відчинила нам двері Корделія Сайрус.

Найгірший для мене варіант! Напівдемониця, відома мисливиця за перспективними чоловіками й неабияка пліткарка. Якщо сестра звернулася за допомогою до неї, то це лише питання часу, коли про мою таємницю дізнається кожен зустрічний-поперічний!

Доглянута струнка красуня з величезним бюстом четвертого розміру і фіолетовим волоссям радісно блимнула ліловими очима, побавчивши Діану. Але коли подивилася на мене, на її обличчі з’явився дещо спантеличений вираз. Брови Корделії зметнулися.

– У нас до тебе справа! – одразу взяла бика за роги Діана, обдаровуючи подругу загадковою посмішкою.

І, не чекаючи відповіді, безцеремонно протиснулася повз господиню будинку, тягнучи мене за собою, як на мотузці.

– Ну, проходьте... – пролунало за нашими спинами із запізненням.

Незабаром ми вже сиділи у вітальні Корделії, заповненій купою всілякого мотлоху, від вигляду якого мені повсякчас хотілося кривитися. Різні статуеточки, вази, сувеніри тощо. Таке відчуття, що господиня з кожної своєї поїздки за межі столиці неодмінно намагалася привезти що-небудь непотрібне. Причому однієї спрямованості – так чи інакше ці предмети повинні приманювати успіх в особистому житті. Або самі виконані у вигляді голубів, лебедів, сердечок та чогось подібного, або на них є такого роду візерунки.

Діана виклала мету нашого візиту за чашкою чаю, при цьому явно насолоджуючись здійсненим на подругу ефектом. Я лише приречено зітхала, відчуваючи себе так, немов з власної волі сунулася в мишоловку.

– І сподіваюся, все це залишиться між нами! – наостанок сказала сестра.

Ага, як же! Не сумніваюся, що варто нам піти за поріг, як Корделія негайно кинеться до артефакту зв’язку і почне обдзвонювати всіх знайомих. Адже у неї він був, нехай це річ і дуже дорога. Ми ось собі такого поки що не можемо дозволити.

– До речі, це і в твоїх інтересах! – примружилася Діана, яка краще за мене знала особливості характеру подруги.

– В моїх? – навіть сторопіла напівдемониця. – Чого це раптом?

– Ну, я пам’ятаю, що ти хотіла відкрити студію краси.

– І що? – запитала Корделія.

Я, між іншим, як і вона, поняття не мала, до чого хилить Діана.

– Так ось! – сестра урочисто підняла вказівний палець вгору. – Ти уяви, яку рекламу зробить твоєму салону перетворення цього непорозуміння на красуню?!

– Діано, ти нариваєшся! – не витримала я, недобро подивившись на неї.

– А ти взагалі мовчи, раз звернулася до мене за допомогою! – вона зовсім по-дитячому показала мені язика.

– Більше того, – продовжила Діана уламувати подругу, – уяви, якщо у Емілі дійсно вийде закохати в себе принца! І все завдяки твоїм зусиллям! Та якщо грамотно це піднести, до твоєї студії краси клієнтки валом повалять! Так що в твоїх інтересах до того, як Емілі доб’ється своєї мети, нікому нічого не говорити. Буде прикро, якщо через це хтось ненароком сплутає нам усі карти. Вважай це вигідною інвестицією в майбутню справу!

Я мимоволі сторопіла. Не очікувала, що сестра взагалі такі слова знає. Виявилося, не така вже Діана дурненька, як прикидається.

Корделія мовчала, у задумі переводячи погляд з неї на мене, і про щось міркувала. Потім в її очах таки спалахнув азартний вогник.

– А, власне, чому б і ні? Розумію, що це ризик. Але якщо і справді все спрацює... Сумніваюся, звичайно, що принц на ній захоче одружитися. А ось в коханки взяти… Хто його зна... – вона знову подивилася на мене. – Або хоча б погодиться переспати один раз.

Схоже, чим більше Корделія в мене вдивлялася, тим менш райдужними знаходила мої шанси. Діана припинила подальший хід небезпечних для нас думок рішучим:

– Я в тебе вірю! Тим більше що допомогти Емілі ти можеш не тільки перетворенням зовнішності, – натякнула вона на щось, про що я й гадки не мала.

– Хочеш, щоб вона скористалася моєю картотекою? – ревниво уточнила Корделія. – Я, між іншим, її для себе збирала!