Глава 5

ГЛАВА 5

По дорозі додому я прокручувала в голові свої сильні і слабкі сторони. Те, що може допомогти мені в досягненні мети або перешкодити. І, на жаль, слабкі поки що переважали.

Я чудово розуміла, що більшість чоловіків надають великого значення зовнішності. Принци в цьому плані, напевно, ще більш перебірливі. Адже скільки навколо них найрізноманітніших дівчат крутиться, які тільки й мріють звабити такий рідкісний екземпляр!

А я, на жаль, не наділена надзвичайною красою. Такою, щоб тілько-но поглянувши на мене, принц одразу ж захопився, а то і відразу закохався. Ось якби у мене була зовнішність, як у сестри, тоді ще можливо! І то сумніваюся.

На додаток ще й одягаюся не так, як могло б сподобатися впливовому аристократу. Та що там аристократу! Будь-якому чоловіку взагалі. А значить, почати слід з того, щоб хоч трохи наблизитися до ідеалу.

Я тоскно оглянула себе в найближчій вітрині і скривилася. М-да, робота буде не з легких. Тим більше, що укупі з візуальною картинкою не завадило б зрозуміти, як правильно поводити себе з об’єктом. Ні фліртувати, ні бути жіночною і привабливою я взагалі не вмію. Можна, звичайно, наслідувати Діані і робити так, як зазвичай чинить вона. Але щось мені підказувало, що вийде жалюгідна пародія. Ох, можна за голову хапатися!

Так, за цими невеселими роздумами я дійшла до нашого будинку і, не встигнувши переступити поріг, відразу відчула недобре.

З боку вітальні долинали приглушені голоси, один з яких був чоловічим. Невже з мамою щось сталося, і пан Дарг вирішив допомогти, особисто провівши її додому?

Кинувши сумку, я кинулася до вітальні, сповнена самих поганих передчуттів.

На мій подив, чоловіком, який відвідав наш будинок, виявився зовсім не Орсон Дарг. Якийсь незнайомець років двадцяти п’яти з серйозним, дуже привабливим обличчям, правильними рисами і пронизливим поглядом сріблясто-сірих очей. Харизма, яку він буквально випромінював, не залишала сумнівів у домішку відьомської крові. Втім, на відміну від більшості відьом і відьмаків, чоловік навіть не намагався цим користуватися. Швидше, навпаки, поводив себе так, ніби прагнув відгородитися від оточуючих за невидимою стіною.

Мама й сестра сиділи тихо, як миші, й шанобливо слухали його слова, спостерігаючи за тим, як він щось пише на аркуші паперу.

Найбільше вразила поведінка Діани. Зазвичай, коли в полі її зору з’являвся привабливий чоловік, вона зі шкіри геть лізла, щоб справити на нього враження. Для неї це був свого роду виклик. Перевірити свої чари на черговій жертві. Але зараз сестричка сиділа сумирно і дивилася на чоловіка, як кролик на удава. Так само заворожено, з якимось дивним, нетиповим для неї виразом обличчя. Та що тут відбувається, врешті-решт?! Всі ці думки промайнули в голові за пару секунд, поки я оцінювала обстановку.

– А ось і Емілі! – зраділа мені мама і зробила спробу встати з крісла. – Ти, напевно, втомилася, моя хороша. Давай, я тобі чаю зроблю? Ось і пан лікар нехай теж з нами поп’є!

– Сидіть, – грізно промовив чоловік, і мама слухняно обм’якла в кріслі. – У найближчі кілька днів вам слід якомога менше напружуватися і пити мікстуру, про яку я говорив. А ви прослідкуйте за цим, – він подивився на Діану, і сестра часто-часто закивала, що виглядало навіть комічно. – Зараз я закінчу виписувати рецепт, і ви повинні будете сходити і придбати ліки для матері.

Він знову повернувся до свого заняття, а я обережно присіла поруч із сестрою і прошепотіла:

– Це взагалі хто? І що з мамою?

– Знайомий пана Дарга, – на мій подив, не ставши навіть звично знущатися для початку, озвалася Діана. – Коли той дізнався, що у мами з серцем погано, негайно звелів їй йти додому. Сказав, що обійдеться без помічниці кілька днів. І що він свого знайомого лікаря пришле. Ось і прислав!

Зрозумівши, що від сестри чогось більш конкретного не доб’юся, я вирішила брати ініціативу в свої руки. Кашлянувши, звернулася до лікаря:

– Ми з вами ще не знайомі. Я Емілі Берн – старша дочка Дороті. А вас як звуть?

Чоловік кинув на мене швидкий погляд і буркнув:

– Майлз Дермонт, лікар.

М-да, а він не надто ввічливий. Не здивуюся, якщо клієнти його не надто полюбляють при такому поводжені!

– Давно практикуєте? – продовжила я допит.

Довіряти найближчу людину першому-ліпшому не збиралася. Тому мала намір довідатися про цього типа якомога більше.

– Три роки. Але сюди приїхав півроку тому, – неохоче сказав він. – Намагаюся зараз собі клієнтуру напрацювати. Пан Дарг одного разу скористався моїми послугами та обіцяв допомогти в просуванні.

– Зрозуміло... – у задумі простягнула.

Знаючи прискіпливість і вимогливість Орсона Дарга до оточуючих, таке його розташування до молодого лікаря говорило багато про що. Та й маму, до якої нерівно дихав, він би теж неперевіреній людині не довірив. Значить, цей лікар дійсно хороший!

– Так що з мамою? – запитала про найголовніше.

– На даний момент нічого страшного, – голос лікаря став більш доброзичливим. – Я влив у неї трохи цілющої енергії і провів діагностику. Відновив невеликі пошкодження у серцевих тканинах. Але надалі пані Берн слід більш уважно ставитися до свого здоров’я. Не переживати через кожну дрібницю і не надто перенапружуватися, – він знову суворо поглянув на маму.