Глава 4

ГЛАВА 4

Шлюбна агенція «Фея кохання» знаходилася на іншому кінці міста. Так що довелося брати найманий екіпаж. Помітила усмішку візника, коли назвала пункт призначення. Цей неохайного вигляду тип з кривими жовтими зубами ще й мав нахабство оглянути мене з ніг до голови і подивитися якось зверхньо й поблажливо. Мовляв, зовсім у тебе справи кепські, дівко, раз за послугами свахи доводиться звертатися! Ледве придушивши бажання послати його куди подалі, сіла в екіпаж. Не факт, що інший візник не відреагує так само. Так що доведеться витерпіти невелике приниження.

Вже майже забула про безцеремонність цього суб’єкта, коли він довіз до потрібного місця. Але чоловік вирішив наостанок полізти з непрошеними порадами:

– Слухай, панянко, у мене тут небіж неодружений є! Теж працює візником. Можу познайомити, якщо хочеш.

Ось тут я вже не втрималася! І так сьогодні стільки обурення через чужу грубість доводилося накопичувати всередині.

– Скажіть, а він на вас схожий? – поцікавилася з невинною усмішкою.

– Ще б пак, весь у мене! – візник вип’ятив груди і надув щоки, ще й бровами пограв для кращої демонстрації своїх «переваг».

– Тоді я краще з гобліном на побачення піду, ніж з вашим небіжем, – повідомила непроханого звідника. – Спадковість у нього надто погана!

Самовдоволена посмішка візника змінилася здивованою. Потім він обурено округлив рота. Перш ніж на мене виплеснули відро добірної лайки, я поспішила забратися геть. Тим паче що зупинився екіпаж прямо поруч із ганком потрібного будинку. Про те, що це саме те місце, красномовно говорила знайома вивіска над дверима. Все та ж витончена феєчка з напівпрозорими крильцями, яка розсипала навколо червоні сердечка.

Я рішуче штовхнула двері та ввійшла в затишний хол з рожевими і червоними диванами, що за формою нагадувли все ті ж самі сердечка. Навіть стіл секретаря мав за формою схожі обриси. Добили мене шпалери на стінах – безліч крихітних фей. М-да, смак у когось вельми сумнівний! Уявила собі, як буду тут працювати, і відразу стало погано. Ну та нічого, заради великої мети можна й потерпіти!

Підбадьорюючи себе таким чином, рушила до привітно усміхненої секретарки, яка піднялася назустріч. Дівчина-брюнетка років двадцяти п’яти з гарненьким личком і посмішкою в усі тридцять два зуба. Одягнена – тадам! – і чому я анітрохи не здивована? – в рожеву уніформу з червоними сердечками.

– Доброго дня! Рада вас привітати в шлюбному агентстві «Фея кохання»! – життєрадісно оголосили мені. – Тут вам обов’язково допоможуть!

– Дуже на це сподіваюся, – пробурмотіла я, з побоюванням оглядаючи обстановку.

Весь час здавалося, що численні сердечка і феєчки от-от накинуться на мене бідолашну.

– Зараз я викличу когось із помічниць пані Чарм. Вам все розкажуть і підкажуть, – сказала секретар, тягнучись до артефакта зв’язку на столі.

Я навіть не здивувалася, побачивши, у формі чого був зроблений цей предмет. Все того ж сердечка, щоб його!

– Зачекайте! – поспихом зупинила секретарку. – Я воліла б поговорити з вашою господинею!

– З пані Чарм? – брюнетка підвела тонкі брівки. – Насмілюся сказати, що особисто вона займається лише найважчими випадками. – Тут вона прискіпливо окинула мене з голови до ніг і, кивнувши, додала: – Хоча вами, може, й займеться.

І ось як це розуміти?! Мені зараз завуальовано нахамили, чи що? Нагадала собі, що в моїх інтересах не псувати стосунки з тими, з ким вже скоро буду працювати пліч-о-пліч. Так що зобразила кислу посмішку і відгукнулася:

– Буду вам вдячна, якщо запитаєте, чи зможе вона прийняти мене.

Секретар обдарувала черговою сліпучою посмішкою і знову потягнулася до артефакту зв’язку. Натиснула потрібну комбінацію рун і оточила себе пологом тиші. Вже не знаю, що вона там говорила господині. Швидше за все, розписувала, наскільки я важкий випадок. І що без її особистого нагляду не обійтися. Але як би там не було, результат того вартий! Вже через кілька хвилин дівчина вимкнула зв’язок і знову посміхнулася. І як ще щелепу досі не заклинило, враховуючи, що так вона, напевно, всміхається всім відвідувачам?

– Пані Чарм на вас чекає. Ходімо, я проведу!

– Дякую, – з полегшенням видихнула.

Дуже боялася, що господиня виявиться надто зайнята й доведеться перенести зустріч на інший день. А до того часу моя рішучість може й розтанути. Почну знаходити купу причин, чому не варто сюди йти. Знаю за собою таку слабкість...

Біля потрібних дверей моє серце забилося як скажене. Навіть долоні спітніли від хвилювання.

Брюнетка гостинно відчинила переді мною стулку і запросила всередину. Я почула напрочуд глибокий грудний голос, який попросив дівчину – а її, виявляється, Софі звали – принести нам гарячого шоколаду й тістечок. В принципі, я нічого не мала проти. Але господиня могла хоча б поцікавитися, чому я віддаю перевагу. Раз вже мене за клієнтку приймають. Одне це говорить про те, що вона жінка владна і звикла вирішувати за інших.

Долаючи приступ невпевності, я переступила поріг кабінету і відчула, як у мене самим натуральним чином відвисає щелепа.

Хто говорив про кабінет?! Я опинилася в приміщенні, що більше нагадувало спальню або будуар. Згадувати страшні диванчики біло-рожевого кольору та інші меблі в тих же тонах не буду. Краще зупинюся на головному. Центральне місце цього так званого кабінету займало ліжко з балдахіном, на якому лежала товста жінка з золотавим волоссям і маленькими, заплилими жиром блакитними оченятами. Вона методично поїдала цукерки з золотаво-червоної коробочки, що лежала поруч із нею, і вивчала якісь папери.  Що найбільше вразило – так це напівпрозорі крильця, що тремтіли за її спиною.