Глава 2

ГЛАВА 2

– Можна? – я зазирнула до приймальні ректора, насилу стримуючи мимовільний мандраж.

Якось раніше, коли була старостою групи, такого тут не відчувала. Втім, тоді й не вирішувалася моя подальша доля.

Ніра – чарівна перевертень-лисичка в легкій ніжно-бірюзовій сукні, з рудувато-коричневим волоссям і мигдалеподібними жовто-зеленими очима, привітно мені посміхнулася. Незважаючи на її легковажний і навіть ляльковий вигляд, дівчина вона була розумна й досвідчена. Інакше б навряд чи протрималася на цій посаді. Ректор наш той ще забудько! Голову свою залишить вдома, якщо вчасно не нагадати. Особливо після загулів з черговою красунею.

М-да, пам’ятаю, як багато пліткували про його призначення після того, як колишній ректор пішов на пенсію. Кажуть, цього розпусного бабія сплавили сюди після якогось скандалу при дворі. Адже він у нас ще й аристократ. Справжній граф, між іншим! І те, що від цього одіозного типчика залежить моє майбутнє, далеко не радує.

Згадалися слова сестри, яка зі сміхом розповідала про те, як їй вдалося завдяки йому домовитися з черговою уїдливою викладачкою. Головне, говорила Діана, вдягнути сукню з якомога більш глибоким декольте, зробити гарну зачіску та нафарбувати губи яскравіше. І не забувати дивитися на нього з захопленням і обожнюванням, коли будеш висловлювати своє прохання.

М-да, до сестриної поради я так і не прислухалася. Варто було уявити, якою дурепою буду виглядати при цьому, мене мало не знудило. Та й взагалі, я ж не в коханки Хардіну Райскрейду набиваюся, а на роботу хочу влаштуватися! Між іншим, закінчила «Анемон» із золотим дипломом. І за час навчання показала себе як старанна і відповідальна студентка. Це щось та значить! Розумію, що спочатку мені доведеться рік або два числитися молодшим наставником, поки не захищу дисертацію за спеціальністю. І платитимуть мені копійки. Але потім переді мною відкриються прекрасні перспективи!

Взагалі, звичайно, з моїм дипломом спеціаліста з міжрасової психології я могла б влаштуватися в посольство або ратушу. Але хто ж мене туди візьме без зв’язків? Грунт з цього приводу я вже промацувала. Ні, на такі хлібні місця в основному своїх проштовхують! Залишаються приватні контори, які перебиваються дрібними замовленнями, психологічні кабінети та інше. Теж не факт, що туди приймуть з розпростертими обіймами, враховуючи відсутність досвіду. Так що кар’єра викладача – найкраще, що я могла зараз обрати.

– Ректор у себе? – привітавшись, запитала у Ніри, киваючи в бік дверей начальницького кабінету. – Я записувалася до нього на прийом.

– Так, я пам’ятаю, Емілі, – посміхнулася секретар. – Але ти ж його знаєш! Час розраховує погано. З’явився лише п’ять хвилин тому і тепер розбирається з листами з міністерства. Ти сідай поки що. Хочеш кави або чаю?

– Ні, дякую, – відмовилася я.

Не вистачало тільки, напившись чаю, в найвідповідальніший момент захотіти до вбиральні! Примостившись на диванчику для відвідувачів, знову почала вивчати тези майбутньої дисертації. Нехай вже знала їх майже напам’ять. Ніра, між тим, явно згораючи від цікавості, вирішила завести зі мною розмову:

– Емілі, якщо не секрет, а що тобі від нашого Хардіна потрібно? Адже ти його за час навчання на дух не переносила! Та й він тебе не особливо жалував.

– Справді? – а ось останнє стало неприємним сюрпризом.

Якось я раніше не замислювалася, що ректор може відповідати мені взаємністю в плані антипатії. Так, коли мені доводилося вирішувати з ним якісь питання, був досить холодний, але я вважала, що це цілком нормально. Навіть раділа тому, що не намагається фліртувати, як з іншими молоденькими студентками.

– Ти тільки не ображайся! – помітивши мою реакцію, спробувала заспокоїти Ніра. – Але ти ж його знаєш. Він любить оточувати себе зовсім іншими жінками.

– Це якими? – похмуро запитала. – Більш привабливими, чи що?

– Та ні, в цьому плані у тебе все гаразд, – якось трохи фальшиво запевнила секретар. – Але ти занадто серйозна. На всіх букою дивишся. А він полюбляє більш легке спілкування.

Насилу втрималася від зауваження з приводу того, якому саме спілкуванню він віддає перевагу. А також натяків на те, яким способом сама Ніра отримала своє місце. Про це в «Анемоні» тільки ледачий не тріпався! Хоча особисто я сподівалася, що це все ж не так. Ніра – розумничка і чудовий працівник. Їй зовсім ні до чого йти на таке, щоб утриматися на своєму місці. Хоча її зовнішність багатьох могла ввести в оману.

– Так що у тебе до нього за справа? – повернулася до колишньої темі секретар.

Сенсу щось приховувати я не бачила. Ніра і так про все дізнається. Так що відверто відповіла:

– Хочу працювати в Академії. Для початку молодшим наставником, а потім дослужитися до місця повноцінного викладача.

Секретар пильно оглянула мене з голови до ніг і невизначено знизала плечима.

– Гадаєш, не візьме? – відчуваючи, як серце тривожно стискається, запитала.

– Хто його зна? – філософськи сказала Ніра. – Та й багато що буде залежати від того, в якому він зараз настрої і як ти сама себе поведеш.

– А в якому він настрої? – нервово поцікавилася.

– В не надто гарному. У міністерстві від нього звіти вимагають, а він це страх як не любить! Та ще й явно сьогодні не виспався.