20.

Ліза все розповідала про те що останнім часом натхнення пішло від неї, настрою немає і про своїх батьків. Вадим дивився на неї і в нього було відчуття, що він у театрі і актриса грає саме для нього. Ліза була творчою людиною і для неї поняття дисципліни чи якихось правил звучало жахливо. Раніше Вадим намагався це зрозуміти, бо вони були сім'єю, зараз це викликало роздратування. Єдиним хто викликав в нього сто відсоткову повагу це був її батько. Віктор Семенович дуже допоміг їм на початку. Давав поради, гроші, консультував. Звичайно Вадим все віддав, але взаємоповага залишилась. Сам він ріс без батька і тому Віктор Семенович майже замінив його. Але він дуже любив Лізу, завжди виконував її забаганки і підтримував її. Вадим знав, що він не хотів, щоб вони розходились. Але він ніколи не хотів гальмувати Лізу. А якщо б він зовсім не піднявся? Вадим почав поважати себе як ніколи. І тепер зрозумів, що завжди треба прислухатися до себе. Ліза ж залишилась непробивною. Він захотів побачити Олену. Цікаво, а вона вже пообідала?

 - Давай до справи? - нетерпляче промовив він.

Ліза закусила нижньою губу і відвернулась, ніби зараз заплаче.

 - Слухай, давай тільки без сліз. Ми обидва занадто добре знаємо один одного.

 - Чому ти вирішив розлучитися?

"Ну ніби вона сама не знає відповіді на це запитання?"

 - А якби я не піднявся? Я і зараз з палицею ходжу. Навіщо я тобі такий був потрібен. Ти повинна жити, як ти хочеш. Ти ж сама мені так казала, чи ні?

Вадим заглянув їй в очі, уважно роздивляючись. Він ніколи не забуде ті її слова, які підступним ножем встромились в серце.

 - Пробач! -  промовила Ліза.

"Невже вона це промовила?"

 Напевно він зараз вийде з ресторану і напередодні травня випаде сніг.

 - Що ти таке кажеш? - не втримався він.

 - Розумієш, - вона знову відвела очі. - Батько так і не зміг змиритися з тим, що ми розійшлися. Він постійно обвинувачує мене, що я кинула тебе у скрутну хвилину. Зрадила і...

Ліза почала плакати. Вадим здивовано на неї дивився і вже не розумів грає вона чи ні.

 - І  встромила ножа в спину. - вона подивилась йому в очі.- Ти повинен приїхати і сказати, що це було твоє рішення, бо це нестерпно.

Ось і все. Все стало зрозуміло. Пазл склався. Чомусь Вадиму було зовсім не образливо. Ліза і тут думала тільки про себе. Про свій комфорт. Він більше не хотів обвинувачень. Не хотів з'ясовувати стосунки. Це забирало надто багато сил. Життєва єнергія йшла не на те.

 - Може знову будемо разом? - питання яке він задавав собі тисячу разів раніше, але тільки не тепер.

 - Ти сама чуєш, що ти кажеш? - Ліза дивилась на нього і сліз більше не було, якийсь злий погляд. - Невже все настільки погано?

Відчуття провини, зрозумів він. Можеш з'їсти себе живцем. О, Вадим не думав, що для Лізи воно знайоме.

 - Зараз це неможливо.

 - А що в тебе хтось є?

"Невже їй дійсно цікаво?"

 - Я що повинен тобі звітувати? Я досі хочу бути щасливим.

 - Ти ж знаєш, у батька скоро день народження. Може приїдеш?

 - Роботу зробиш?- в свою чергу запитав він.

Ліза дивилась кудись в сторону, але погоджено хитнула головою.

Вадим підвівся. Не хотів більше знаходитись тут ані хвилини. Вона більше не зупиняла його і він пішов собі геть.

На вулиці сонце виблискувало у вікнах будинків, засліплювало очі. Вадим сів у машину і зрозумів, що раніше жив не своїм життям. І зараз категорично не хоче повертатися назад. По дорозі в офіс нарешті подзвонив Ігорю.

 - Добрий день. Це Вадим Дорошенко, пам'ятаєте?

 - Так, звичайно.

 - Хотів би прийти на прийом. З'явились нові симптоми. Може в мене є шанс?

 - А він у вас і був.

 - Коли я можу під'їхати?

 - Зробіть МРТ і до мене.

Вони домовились на завтра зранку. Вадим відчував, що біль не постійно мучить його останнім часом. Йому ще було страшно, але не так раніше. Щось всередині вже заспокоїлось і так не турбувало. Під'їхавши до офісу, вирішив змінити плани і проїхатись по місту.

Він згадував той день знову знову. Стосунки з Лізою були важкими, напруженими але пристрасними і цікавими. Вона завжди змушувала його ревнувати доводячи до сказу, але завжди поверталася ніби тримаючи. Їй це подобалось. В той день вони знову посварились. Він їхав на швидкості і тут з-за рогу величезна фура. Вадим навіть не встиг нічого подумати і найцікавіше, що нічого не відчув. Зовсім. Він ніби бачив себе зі сторони. Біль прийшов тоді коли він отямився.

" Навіщо вона знову намагається повернутися?"

Тепер він нічого до неї не відчуває. Навіть злості. Ніяких ємоцій. Повна порожнеча. Хто був правий, а хто винен покаже час. 

Зараз в його житті з'явилась Олена і він тягнувся до неї як тільки міг. Він знав, що люди вчаться один в одного. Все чому могла навчити Ліза, вона це зробила. Олена була іншою, він це відчував.

Побачив ювелірний магазин. Зайшов в середину. Привабливі дівчата з черговими посмішками чекали на його рішення. Вадим не довго думаючи вибрав те, що йому сподобалося. Зараз він більш за все хотів допомогти своїм дівчаткам.